46-річного Олександра Паливоду російські окупанти розстріляли 28 лютого 2022-го в селі Перемога Броварського району Київщини. Восени того ж року родина чоловіка купила будинок в цьому селі, переїхали сюди з Києва.

«Коли почалася повномасштабна війна, ми не планували виїжджати. Навпаки – люди з міста до села їхали. 25 лютого чоловік пішов у самоорганізовану тероборону. Хлопці патрулювали село, робили «коктейлі Молотова», допомагали нашим захисникам. 28 лютого хтось із військових підірвався. В обід чоловік приїхав взяти інструменти з гаража, щоб допомогти відбуксувати машину. А о 15.00 зателефонував мені й сказав ховатися в погріб, бо йде російська колона. Додому він повертався трасою. Схоже, там його перестріла російська техніка. Вони витягнули Олександра з автомобіля і завели в приміщення «Нової пошти», де були й інші чоловіки з села. О 22.00 один із наших хлопців звідти прислав мамі останню смс «Нас знайшли». Після цього зв'язок пропав», – розповіла дружина Олександра Паливоди, Олена.

У підвалі разом із Олександром було ще п'ятеро чоловіків. Їх допитували, катували, розстрілювали. Підвал пошти став місцем, куди скидали тіла інших вбитих цивільних, навіть з інших районів. Кажуть, це були випадкові люди, які проїжджали трасою через Перемогу. На сам кінець в приміщення кинули вибухівку.

«Я тоді не знала, що мій чоловік у підвалі. Бо востаннє казав мені, що він на фермі, де робили «коктейлі Молотова». Після зникнення почала шукати Сашка через знайомих, фейсбук. Ми в селі нові люди, тому місцеві довго не могли зрозуміти, кому належить тіло мого чоловіка. Лише через місяць я дізналася… Хоч і відчувала, що він загинув. Десь на другу ніч від загибелі Сашко мені наснився. Ніби святкуємо Новий рік, зібралися всі його друзі, але виявилося, що це не Новий рік, а поминки. Він снився і своїй мамі. Вона зателефонувала і каже: «Сашка, здається, немає».

14 березня 2022 року у Перемозі організували «зелені коридори». Того дня місцеві змогли дістати тіла з підвалу і нашвидкуруч поховати. Ексгумацію зробили після звільнення села Збройними Силами України на початку квітня.

«На розпізнання у морзі я потрапила десь із п'ятого разу, бо з Київщини везли дуже багато тіл. Від нього нічого не залишилося – рука, нога, ще щось. Я впізнала чоловіка власне по руці, бо на ній був шрам», – сказала Олена.

Олександр Паливода за освітою був будівельником-проєктувальником. Останнім часом працював кур'єром – розвозив піцу. Тривалий час був також таксистом. На цій роботі Олена й познайомилася з Олександром. Жінка працювала диспетчеркою.

«Ми спілкувалися по телефону або по рації. Сашко дуже любив жартувати, кепкувати. Якось на старий Новий рік я їхала на роботу, його товариш підвозив мене не таксі. Зателефонував до Сашка і запропонував разом випити кави. Тоді я його побачила наживо. Після того ми 16 років були разом. Саша – справжній чоловік, за ним я почувалася, як за кам'яною стіною. Він дуже захоплювався будівництвом. Тому ми й купили недобудований будинок в селі, щоб зробити все по-своєму. Але не встигли», – сказала Олена.

В Олександра Паливоди залишилися дружина та 15-річний син.