Старший солдат Олександр Паладі, позивний Малиш, загинув 23 січня 2023 року біля міста Бахмут на Донеччині. В бою з окупантами отримав наскрізне проникаюче поранення голови. Захиснику був 21 рік.

Олександр народився в селі Знам’янка Одеської області. Закінчив 9 класів місцевої загальноосвітньої школи. Потім влаштувався на роботу. А через пів року був призваний на строкову військову службу до лав Державної спеціалізованої служби транспорту.

З початком повномасштабного російського вторгнення хлопець став на захист рідної країни. Служив у лавах 1935-го окремого батальйону механізації Державної спеціалізованої служби транспорту. В листопаді разом із підрозділом вирушив обороняти Донеччину.

«Сашко був найсвітлішою людиною, яку я знаю, з добрим серцем і душею. Чуйний, позитивний, смішний, цілеспрямований. Писав музику та завжди мріяв бути відомим. Приносив додому тварин з вулиць, щоб погодувати та зігріти. Навіть на службі показував мені кошенят із цуценятами, щоб обрати, кого ми заберемо додому після закінчення війни. Ми всі досі не можемо повірити, що з нами більше немає нашого янголятка», – розповіла дівчина загиблого.

«Був завжди життєрадісний, мав багато мрій і бажань. Говорив, що приїде додому, коли закінчиться війна. Дуже хотів на море, бо постійно працював і не мав на це часу, а потім почалася війна. Був добрий, щедрий, чуйний. Любив життя і насолоджувався ним. Пішов на війну, бо казав, що це його обов'язок», – додають рідні.

«Сашко, певно, був одним з тих людей, які просто не вміють сумувати. Він завжди усміхався, і навіть у найважчі часи знаходив привід подивитися на все трохи інакше – і життя вже не здавалося таким похмурим. Ще 24 лютого він точно знав, що боронитиме нашу країну стільки, скільки буде необхідно. Під час зустрічей, яких за ці місяці випадало лише кілька, переживав тільки за одне – чи достатньо робить для нашої перемоги. І, звісно, постійно заспокоював своїх рідних та близьких, наче для нього це лише легка прогулянка без жодної небезпеки. А сам побував у гарячих точках, які згадують з острахом і зараз», – зазначають друзі.

Поховали захисника у рідному селі.

Вдома на Олександра чекали мама Світлана, батько Андрій, сестри Наталія і Тетяна, брат Костянтин, тітка Людмила та кохана дівчина Анастасія.