Молодший сержант Олександр Онищенко, позивний Джанго, загинув 8 березня 2024 року поблизу села Сергіївка Донецької області. Захисник отримав травми, несумісні з життям. Воїну був 21 рік.

Народився Олександр у місті Херсон. Закінчив там школу №26, а згодом – професійно-технічне училище №6, де отримав професію зварювальника-тракториста. Обожнював риболовлю, кожні вихідні разом з коханою дівчиною Мариною виїжджали на природу. Олександр казав, там він відпочивав душею й тілом та завжди уявляв, як буде в майбутньому їздити на риболовлю із своїм сином. Останнім часом проживав у селищі Комишани Херсонської області.

Олександр був призваний до строкової служби у 18 років. Після повномасштабного вторгнення, будучи строковиком, підписав контракт і доєднався до лав 138-ої зенітної ракетної бригади на посаду командира установки стартового взводу стартової батареї 8-го зенітно-ракетного дивізіону. Він зрозумів, що хоче розвиватися у цій справі, тому проходив навчання у Німеччині та Іспанії за стандартами НАТО з інженерного складу систем ППО. Також навчався за програмою базового рівня сержантського складу. 21 листопада 2023 року отримав звання молодшого сержанта.

Захисник нагороджений медалями «Захиснику Вітчизни» та «Честь. Слава. Держава».

«Ми познайомились 2 роки тому, коли я виїхала зі свого оточеного Маріуполя. Це було зовсім спонтанне та неочікуване знайомство, це моє перше кохання. Ми одразу зрозуміли, що хочемо будувати нашу сімʼю, Олександр купив нам песика і ми завжди були втрьох, навіть коли він був дуже далеко від нас. Він ставився до мене так, що я кожного дня відчувала себе «на сьомому небі» від щастя. Навіть ображатися на нього було неможливо, бо це найдобріша та найрідніша мені людина. Він завжди був турботливий, був тим, хто віддасть останнє, але допоможе. Як би то смішно не було, але перевертав кожну комашку по дорозі. Я завжди його чекала вдома, як і після того дня, який розділив моє життя на «до» та «після». В нас було дуже багато планів на наше сімейне життя, а ще ми не встигли зробити найголовніше – одружитися та побудувати нашу найкращу родину. Саша був надійною опорою, підтримкою для своєї родини та коханої. Мріяв про великий будинок на березі річки, сімейний затишок з найкращою в світі дружиною, дітей і собаку. І все це – у мирній, процвітаючій країні. Але, на жаль, війна зламала всі мрії», – розповіла Марина, кохана дівчина Олександра.

Поховали захисника у рідному Херсоні на Алеї Героїв кладовища Геологів.

В Олександра залишились мама, дві сестри, бабуся, дідусь та кохана дівчина.