Військовослужбовець Олександр Мельніков, позивний Душман, загинув 1 квітня 2022 року під час відбиття ворожої атаки поблизу села Роздольне на Донеччині. Воїну назавжди 25 років.

«Ми прибули на місце, щоб закріпитися, і приблизно через пів години, ворог почав наступати, прикриваючись важкою бронетехнікою, стріляли з усього, що мали. Бій був дуже важкий і кривавий. Тоді полягло багато моїх побратимів. Я був тяжко поранений. Душман підбіг до мене і підняв, з побратимами намагався мене тягнути. Потім дав попити і сказав лежати та не ворушитися, а сам з хлопцями повернувся на поле бою давати відсіч ворогу. Він зробив усе і навіть більше для захисту Батьківщини, відчайдушний патріот з величезною силою духу. Загинув, співаючи гімн України в обличчя ворогам. Таких, як Душман, одиниці. Він загинув Героєм…» – розповів побратим загиблого із позивним «Банщик».

Олександр народився в селі Мар'ївка Запорізької області. Там закінчив школу. В 2012 році вступив до Запорізького професійного ліцею залізничного транспорту, де опанував професію помічника машиніста тепловоза. Під час навчання підробляв, брав нічні зміни в магазині, викладав товар, щоб мати свої гроші й допомагати матері. Попри велике навантаження дуже добре закінчив навчання і за розподілом потрапив працювати на Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь». Навесні 2017-го був призваний на строкову військову службу. Повернувся додому восени 2018-го. Поїхав працювати за кордон, але не сподобалося, тому приїхав додому. Повернувся на колишнє місце роботи, де і пропрацював до початку повномасштабної війни.

Деякий час чоловік займався українським бойовим мистецтвом Спас, брав участь у змаганнях, отримував грамоти та медалі. Потім почав цікавитися малюванням. Любив усіх тварин: від кошеняти до дикої качки, міг останні гроші віддати на їхнє лікування. Та найсильніше любив своїх племінників, піклувався, доглядав, дарував подарунки, вони також його обожнювали. Мріяв створити сім'ю й виховувати доньку.

З початком повномасштабного російського вторгнення Олександр був у відпустці. Він пішов добровольцем до військкомату, нічого не сказавши рідним. 27 лютого 2022 року вже був зарахований до лав ЗСУ. Потрапив у новостворений 6-й окремий стрілецький батальйон, який складався із добровольців Запорізького краю. Служив старшим стрільцем у стрілецькому взводі стрілецької роти.

«Мій братик – найкраща людина, яку я знаю. Завжди ним пишалася і завжди буду. Дуже розумний, з прекрасною пам'яттю, легко всьому навчався. Ніколи нікого не обговорював, не засуджував, тільки добре слово, підтримку і допомогу можна було від нього отримати. В ньому стільки доброти, любові, розуміння і водночас сміливості, мужності і сили духу – все це поєднувалося в прекрасній людині. Був справжнім другом. Усі, хто знав Сашу, любили і поважали його. Наш Саша був би найкращим чоловіком і батьком, вірним, люблячим, турботливим... Втратити його – це таке горе для нас, яке не зможуть передати жодні слова. Світ став порожнім. Пройшов час, а я досі не уявляю життя без нього... Зроблю все, аби мої діти, все знали, пам'ятали, і пишалися своїм дядьком-Героєм», – поділилася старша сестра воїна Вікторія Агаєва.

Посмертно Мельніков Олександр Валерійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Похований Герой в рідному селі.

В Олександра залишилися мама, сестра, племінники, інші рідні, друзі та побратими.