18-річний Олександр Лазюк на псевдо Зевс загинув внаслідок ворожого артобстрілу 23 серпня 2024 року. Свій останній бій захисник прийняв поблизу села Сергіївка Луганської області. Побратими донесли його майже непритомного до стабпункту, але воїн, на жаль, помер від отриманих поранень. Пізніше побратими скажуть мамі Олександра: «Завдяки вашому Саші ми всі живі. Він перший почув небезпеку і відправив нас вперед, а сам залишився».

Народився Олександр на Вінниччині в селі Зарванці. Після 7-го класу вступив до військового училища міста Тульчина, після випуску пішов навчатись до Вінницького державного аграрного університету. З дитинства професійно займався танцями, любив спорт, зокрема футбол. Мріяв стати військовим.

На другий день після свого 18-річчя добровольцем долучився до лав 3-ї окремої штурмової бригади. Боронив Батьківщину на посаді стрільця 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти.

«У 2014 році Саші було 8 років і він сказав мені: «Якщо до моїх 18 років все не стабілізується, я піду воювати, я народився, аби стати справжнім чоловіком, я повинен іти і захищати». Всі ці роки я молилась, щоб закінчилась війна, але 19 березня, коли Саші виповнилось 18, він пішов на фронт. Всі роки син готувався, пройшов курс молодого бійця у Вінниці. У нашій родині майже всі військові і Саша мріяв бути офіцером, мріяв, щоб я ним пишалась. У 7-му класі він до мене підійшов і сказав, що буде навчатись у військовому училищі в Тульчині. Я була впевнена, що з моєю дитиною все буде добре, він ніколи мені не жалівся, що у нього щось болить чи йому щось не так. Був терплячим і сильним – завжди. Всім допомагав, чи то дитина, чи людина похилого віку, все віддавав. І під час служби так само. Казав мені: «Мамо, я тобі нічим не можу допомогти, бо ти маєш покрівлю на хаті, ліжко, де спати, а тут все руїна». Дуже любив тварин, ніс всіх, кого знаходив, додому, годував, опікувався. Мій син – мій Герой, його мрія здійснилась – я безмежно ним пишаюсь, але серце моє і душа пішли разом з ним, моїм Сашею», – розповіла мама Тетяна.

Поховали захисника у рідному селі.

В Олександра залишились мати, два брати та незряча бабуся.

Солдата Олександра Олександровича Лазюка вшановано на Алеї Героїв села Якушинці Вінницької області.