Старший матрос Олександр Коржов загинув 22 березня 2022 року під час захисту міста Маріуполь. Унаслідок авіаудару по металургійному комбінату ім. Ілліча. Йому назавжди 22 роки.

Олександр Коржов народився в Одесі. Навчався в школах №84 та 89. Закінчив Одеський автодорожний фаховий коледж. Працював автослюсарем. У 2019 році служив у навчальному центрі в Сумах, а за рік підписав контракт із 36-ю окремою бригадою морської піхоти. Служив старшим радіотелефоністом самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. Воював за незалежність України, беручи участь у боях на Сході за часів ООС. Із перших днів повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь. Був командиром відділення керування самохідного артдивізіону.

«Про контракт ми дізналися, коли Саша приїжджав у відпустку. Ми казали, що можна було служити і в Одесі. Але син був в ейфорії: до 36-ї бригади морської піхоти з усієї «учебки» відібрали лише декілька курсантів. Казав, що вони чергують на третій лінії і там тихо. Коли почалося повномасштабне вторгнення, телефонував не мені, а моєму братові. Саша не хотів, щоб я знала, що він у Маріуполі. Мені говорив, що базуються під Донецьком. За декілька днів до загибелі сказав братові, що місто сильно обстрілюють і вони звідти не вернуться живими. Більше ми до нього додзвонитися не могли, бо зв’язок глушили.

22 березня ввечері зателефонували побратими і сказали, що Саша загинув. Був авіаудар. Я сподівалася, що це помилка. Але потім із частини надіслали свідоцтво про смерть.

Саша був дуже самостійним, відкритим, любив спілкуватися. Захоплювався машинами. Незадовго до великої війни проводив відпустки так, наче останній рік жив: відривався на повну в нічних клубах і барах. Раніше він нічого подібного не робив.

Коли жив окремо, сам себе забезпечував. Мав кохану дівчину, відкладав кошти на їхнє весілля. Коли жив з нами, був дуже домашнім. Якщо десь затримувався, обов’язково мене попереджав. Зі мною був на постійному зв’язку. Допомагав із молодшими своїми сестричками. Найменшу забирав із садочка, годував», – розповіла мати Світлана Коржова.

Олександра посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

Станом на 2025 рік його тіло ще не передали рідним.

У Олександра залишилися мати та дві молодші сестри.

***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.