Старший сержант Олександр Комісарук помер у лікарні Маріуполя Донецької області після поранення, яке отримав 3 березня 2022 року в сусідньому селищі Старий Крим. Воїн у складі зведеного підрозділу 1-го прикордонного загону ДПСУ та військовослужбовців Окремого загону спеціального призначення «Азов» НГУ обороняв підступи до Маріуполя. Захиснику було 22 роки.

Олександр народився у Донецьку. У зв’язку з окупацією міста у 2014 році родина переїхала до Маріуполя. Закінчив там школу № 66. Отримав вищу освіту в Азовському морському інституті Одеської морської академії за спеціальністю «Судноводіння». Займався волонтерською діяльністю, допомагав військовим. Працював охоронцем в охоронній фірмі заводу ім. Ілліча. У 2021 році уклав контракт з Державною прикордонною службою України, служив у відділі прикордонної служби «Ялта» біля Маріуполя. Обіймав посаду інспектора прикордонної служби III категорії, прожекториста 1-ї групи технічних засобів.

«Саша був дуже добрим хлопчиком. Спокійний, чесний, завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував. Будучи підлітком, мріяв лікувати тварин. Після 9 класу, коли ми ще жили в Донецьку, вступив до медичного ліцею. Але через окупацію Донецька вимушений був продовжити навчатися у Маріуполі. Там отримав середню та вищу освіту. Під час роботи на кораблі він зарекомендував себе чесним, порядним і дисциплінованим. Неодноразово йому телефонували з компанії та пропонували йти у рейс. Ми теж вмовляли його, але він навідріз відмовлявся. Йому важко давалися довгі розлуки із сім’єю, тому він відмовився від думки пов’язати своє життя з морем. Він мріяв працювати в СБУ, але не мав військового стажу. Тому підписав контракт з прикордонною службою», – розповіла мати Єлизавета Комісарук.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, родина виїхала на Волинь. А Олександр залишився боронити Маріуполь від російських загарбників. Тоді захисник і його дружина Марія чекали на первістка, народженя якого для чоловіка було найбажанішою мрією.

«У ніч проти 3 березня 2022 року ми востаннє розмовляли з сином по телефону. Його підрозділ направляли на позиції до селища Старий Крим біля Маріуполя, де було дуже небезпечно. Це був останній рубіж на підступах до міста і за нього велися запеклі бої. Син говорив: «Коли все закінчиться, я буду з вами. Але зараз я маю захищати країну. Моя дитина повинна зростати у вільній країні, яку поважають і з якою рахуються. Мамулечка, я тебе дуже люблю. Все буде добре. Будь ласка, потурбуйся про Машу», – додала Єлизавета.

3 березня 2022 року зв’язок з Маріуполем було втрачено. Того ж місяця в Олександра народився син. Його назвали Тагіром – на честь прадіда.

«Новин про Сашу не було. Ми лише знали, що в селищі Старий Крим він отримав поранення та був доставлений до лікарні №2 Маріуполя. У квітні з приводу зникнення сина звернулися в поліцію. Сподівалися, що Саша перебуває в полоні. Самотужки намагалися розшукати його, поспілкуватися з лікарями, тими, хто його міг бачити його або знати, де він перебуває. У червні 2022 року відбувся другий обмін тілами загиблих захисників Маріуполя. Як з’ясувалося пізніше, серед них було тіло моєї дитини», – поділилася Єлизавета.

Лише у травні 2023 року після проведення ДНК-експертизи родина змогла попрощатися з Олександром. Його поховали на Алеї почесних поховань Героїв на Лісовому кладовищі у Києві.

Захисник посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

В Олександра залишилися батьки, дружина, син і дві сестри.



***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.