Солдат Олександр Колісник на псевдо Блєдний загинув під час виконання бойового завдання 4 грудня 2022 року поблизу селища Білогорівка Луганської області. Захисникові було 29 років.

Народився Олександр у селі Пустовіти Київської області. Проживав у селі Росава. Вищу освіту здобув у Миронівській філії Східноєвропейського університету економіки та менеджменту, де отримав спеціальність програміста. Любив програмування, радіоелектроніку нумізматику, рибалку. Цікавився космосом. Разом із товаришем відкрили свою справу, займались ремонтами, встановленням парканів та відеонагляду, іншими роботами. Паралельно працював програмістом на фрілансі.

Олександр був справжнім патріотом, тому в 2014 році долучився до учасників Євромайдану, відстоював інтереси України та її європейську інтеграцію. У 2017 році разом з товаришем започаткував військово-патріотичний клуб «Яструб», де займалися військово-спортивним та національно-патріотичним вихованням української молоді на основі традицій українського козацтва.

Під час повномасштабного вторгнення російських військ на територію України пішов добровольцем на фронт. Служив розвідником розвідувального відділення розвідувального взводу Збройних Сил України. Боронив країну поблизу Слов’янська, Білогорівки, Лиману, Богородичного. Під час розвідувальних операцій мав більше 15 виходів за лінію фронту в тил ворога.

«Блєдний у колективі завжди мав повагу, і говорив прямо свою думку, сміливий – це саме про нього! Він пішов з життя 4 грудня 2022 року при виконанні бойового завдання «Штурм». В той день був бій 70 чоловік на 11. Всю нашу групу взяли в кільце й відрізали. Блєдний був саме в тій маленькій групі, яка прийшла рятувати своїх братів! Він прийшов рятувати нас і стояв на позиції до кінця! Коли ми познайомилися, він здався максимально дивним: грав на гітарі, спілкувався годинами з кимось по телефону, але при цьому завжди метушився і розповідав незрозумілі речі для простого люду! Брат був людиною, яка жила на повну, нам разом ніколи не було сумно чи соромно. Я б хотів написати про його мужність, патріотизм, людяність, але не вистачить епітетів, аби охарактеризувати якою людиною він був. Саня загинув, щоб ми могли бути вільними, він назавжди в моєму серці! Не забуду! Не пробачу! Розвідка не помирає, вона йде працювати на небо!», – згадує побратим на псевдо Бабай.

«Олександр був розвідником, тому обставини його загибелі залишаються засекреченими до закінчення російсько-української війни. Все, що ми знаємо про нього, – це лише такі короткі розповіді від його побратимів, які вціліли на тому бойовому завданні «Штурм». Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поруч. Відлітають… Тихенько і не попрощавшись. Можливо, тому що не збирались помирати. Мали плани, хотіли любити, народжувати дітей, навчатись, працювати, радіти життю. Не судилось… Стають зірками в небі, нашими янголами-охоронцями», – розповідає дружина Євгенія.

Поховали захисника в селі Росава на Київщині. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин Миронівської громади».

В Олександра залишилась дружина.