Солдат Олександр Голбан на псевдо BEST прийняв свій останній бій 10 вересня 2024 року біля села Черкаська Конопелька Суджанського району Курської області РФ. Захиснику тепер назавжди 34.

Олександр був родом із села Гулянка Одеської області. Жив у місті Ромни Сумської області. Здобув середню освіту та переїхав до Києва. Працював на шиномонтажі, маляром у Польщі на заводі «Nifko» та «Заводі Кобзаренка». Захоплювався кулінарією та дуже любив готувати.

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік був у Польщі. Одразу вирішив повернутися додому та стати на захист Батьківщини. Так у 2022 році він став бійцем Збройних Сил України. Службу проходив у 80-ій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Під час навчання у Великобританії Олександр увійшов до трійки кращих учнів, за те на нього говорили BEST, так і дали йому це псевдо. Захищав Батьківщину на таких напрямках: Сватове та Кремінна на Луганщині, Бахмут та Лиман на Донеччині, брав участь у звільненні Харківщини, згодом вирішив на спецоперацію до Курської області РФ. У травні 2024 року проходив навчання у Німеччині, де вчився користуватися новою військовою технікою.

За участь в контрнаступі із визволення Харківщини отримав нагороду «Захиснику Вітчизни», також був нагороджений медаллю та відзнакою від президента України «За оборону України».

«Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, мій чоловік повернувся з Польщі та добровільно пішов до Роменського військкомату, аби стати на захист рідної землі. Спочатку йому відмовили. Згодом, а саме 20 червня 2022 року, мого чоловіка мобілізували. У квітні 2023 року він отримав травму при обороні Бахмута, але після 3-місячної реабілітації, яку проходив у Києві, він повернувся на передову до побратимів. Побратими згадують, що Олександр був вправним військовим, вірним та гарним товаришем, дуже сміливим, порядним, відповідальним, працьовитим та кваліфікованим військовослужбовцем, гарним воїном, який знайшов себе у військовій справі… Захоплення його життя – кулінарія – і на війні знадобилося чоловіку – він готував смачні страви для побратимів. На знак вдячності друзі Сашу називали «Наша мамка»… Мій чоловік планував після закінчення війни відкрити власну справу: для мешканців громади створити затишне кафе чи ресторан, де б готував страви за власним рецептом. Найбільше, чого хотів наш захисник, це подарувати дітям світле майбутнє у мирній країні… Та не судилося…» – розповіла дружина загиблого Юлія.

Поховали десантника на центральному кладовищі міста Ромни.

В Олександра залишились дружина, син, донька, сестри та брат.