63-річний Олександр Гаврюшенко загинув 29 квітня в Ізюмі. Того дня після обіду чоловік вийшов на город біля свого дому. Невдовзі дружина Галина почула звук удару. В будинку вилетіли вікна, обвалився дах. Вона покликала чоловіка, але ніхто не озвався.

«Коли вийшла на город, побачила його тіло. Вище від будинку, де ми мешкали, був блокпост російських солдатів. Вони прибігли, викликали машину. Замотали тіло чоловіка в простирадло і забрали. Сказали, що поховають самі», – пригадує жінка.

Олександр був за три метри від влучання російського касетного снаряда. Загинув через важкі поранення від його уламків.

Чоловік за освітою «тракторист-машиніст», закінчив аграрний ліцей. Багато років працював в одному з цехів Ізюмського приладобудівного заводу, пізніше влаштувався водієм у місцеву службу автомобільних доріг. Вийшов на пенсію рано, оскільки мав другу групу інвалідності – чоловік брав участь у війні в Афганістані, де отримав поранення, через які шкутильгав на праву ногу.

«Він бачив війну, ніколи не хотів її переживати знову…», – сказав син загиблого, якого також звати Олександр.

Як тільки почалися бомбардування в Ізюмі, син вирішив вивезти свою сім'ю звідти. Хотів забрати з собою батьків. Втім вони відмовились. Залишились в місті, опікувались хворим дідусем, доглядали за будинком, годували тварин.

Після евакуації Олександр не міг зв’язатись із батьками. Про загибель тата дізнався на початку травня з соціальних мереж…

«Мій батько був строгий, але справедливий. Все життя провів у рідному Ізюмі. Любив копирсатися в автомобілі, їздити на Сіверський Донець рибалити, ходити до лісу, що поряд з будинком. А ще він обожнював свого молодшого онука, який так схожий на нього, – розповів син загиблого. – Батько з матір'ю робили все для мене й для онуків. Тато мріяв, щоб я ніколи не бачив війни. Цьогоріч я хотів віддячити батькам і відправити їх на відпочинок, але так і не встиг».

Олександра Гаврюшенка поховали в Ізюмському лісі під номером 246. Після звільнення міста від російських загарбників тіло чоловіка перепоховали.

«Я дуже сумую за тобою, тату. Багато не встиг тобі сказати, обійняти тебе. Я дуже люблю тебе. Царство тобі небесне, ти назавжди у наших серцях…», – написав Олександр.

У загиблого залишились дружина, син і двоє онуків.