51-річного Олександра Деркача російські військові вбили 28 лютого 2022 року у центрі його рідного села Левковичі, що на Чернігівщині. Це сталося близько 18.00. Саме в цей час місцеві чули постріли. Разом із Олександром були його товариші – Ярослав Варава, Сергій Немченко та Олександр Орішко.

Тіла загиблих знайшли 1 березня. Тоді ж рідні їх і поховали: когось – у саду, на подвір’ї, а Олександра Деркача – на кладовищі.

«Мої батьки давно розлучилися. Коли почалася повномасштабна війна, я з родиною була у мами, це за кілометр від місця розстрілу. Зранку 1 березня чую – хтось кричить: «Синок!!!». То була мама Сергія Немченка... А потім і нам подзвонили, сповістили про загибель батька», – пригадала донька Тетяна.

Щоби забрати тіло, жінка взяла господарські сани і пішла до центру села. Там знайома допомогла покласти вбитого на сани. І так вони разом з іншими довезли його до кладовища, де швидко поховали.

Донька розповіла, що в Олександра були поранення ніг, на них були сліди крові, на голові шкіра потемніла, наче синець. Тетяна припускає, що її тата добивали.

Версій того, чому саме російські військові вбили цих чоловіків, кілька. Багато людей кажуть, що вони робили «коктейлі Молотова», й окупанти знайшли суміші, коли заїхали в село того вечора. Інші ж розповідають, що суміші готувало багато людей і це було не тоді, а за кілька днів до окупації. Тетяна вважає, що чоловіки почули гуркіт і вийшли подивитися, що там. Але чому вони опинилися вчотирьох в одному місці, – не розуміє.

Олександр Деркач народився і більшу частину життя провів у Левковичах. Служив строкову службу, потім повернувся додому і працював на фермі. Дуже любив коней. Вдома тримав трьох: свого і двох фермерських.

«Гармошка і коні – це була татова любов. Останні роки він жив зі своєю матір’ю, там тримав господарство, працював. Бабуся померла 14 лютого, а він – через два тижні після неї», – сказала Тетяна.

В Олександра Деркача залишилися донька й онуки.