Капітан Олег Садик на псевдо Молот загинув 13 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Захиснику було 29 років.

Олег народився в селі Леляки на Київщині. З дитинства займався спортом, брав участь у шкільних олімпіадах. У старшому віці був учасником дорослих змагань зі спорту, здобував медалі, перші місця у таких видах спорту: легка атлетика, бокс, кікбоксинг, бойове самбо.

Закінчив Київський славістичний університет і Національну академію внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство». Цікавився історією.

«На випускному іспиті в університеті отримав питання з історії українського козацтва і своєю захопливою відповіддю вразив всю комісію. Взагалі, козацтво, то його улюблена тема. Близькі друзі його так і називають «Козак», бо це – це сто відсотків про нього», – говорить дружина Стелла.

На початку липня 2014 року Олег пройшов триденний курс молодого бійця й одразу вирушив на фронт. Вже за тиждень брав участь у бойових операціях у складі добровольчого батальйону «Шахтарськ». Воював у Мар’їнці, Пісках, пройшов Іловайський котел, Широкине. З жовтня 2014-го до січня 2015 року в складі добровольчого батальйону «Свята Марія» обороняв передмістя Маріуполя, Павлополя, Чермалика.

У 2015 році Олег став до лав «Азову». Був у всіх найгарячіших точках: Марʼїнка, Павлопіль, Широкине, Світлодарська дуга, Золоте. Був командиром 2-го відділення 3-ї бойової групи розвідки Окремого загону спеціального призначення «Азов». З 24 лютого 2022 року пройшов пекло Маріуполя, «Азовсталь». А 18 травня за наказом вищого військового керівництва Молот разом з іншими бійцями був вимушений здатися в полон. Спочатку окупанти тримали його в Оленівці, потім перевели у Донецьке СІЗО. 21 вересня 2022 року, під час великого обміну полоненими, Олег повернувся додому.

Після короткої реабілітації знову став у стрій. Був командиром 1 взводу розвідки спеціального призначення, займався бойовою підготовкою нової бойової групи й водив їх у бій. Під час одного із завдань Молот дістав поранення, переніс дві операції. Але вже за тиждень знову був на передовій, адже не міг надовго залишити своїх бійців. Побратими неодноразово згадували, що Олег, попри свій юний вік, для багатьох був прикладом для наслідування, дуже відповідально ставився до своєї групи, був їм як батько. Коли інші зневірювалися, він казав: «Нічого не даремно!»

Олег був нагороджений низкою державних і відомчих нагород: нагрудним знаком «Козацький Хрест» ІІІ ступеня, відзнакою «За звитягу та вірність», нагрудним знаком «Сектор-М «За оборону Маріуполя», медаллю «Ветеран війни», відзнакою Президента України «За участь в АТО», нагрудним знаком «За доблесну службу», орденом «За мужність» ІІІ ступеня, орденом Богдана Хмельницкого ІІІ ступеня.

«Молот. Таких людей один на десятки тисяч. Мав честь знати його. Професіонал, вищого рівня, фаховий методист з вогневої підготовки, тактики та загалом військового ремесла, командир. Це людина старої та нової школи спецназу, таких людей я зустрічав одиниці», – писав раніше про свого побратима Молота полеглий воїн Артем Кортхонджія.

«Благородний, відповідальний, сміливий, сильний духом, дуже здібний, допитливий, чуйний, мрійливий і життєрадісний. Улюблений син, чоловік і тато», – так Олега Садика згадує його дружина.

Захисника поховали у Києві 18 червня 2023 року. Щоб зберегти памʼять про нього, у рідному селі Леляки вулицю, на якій Олег Садик зростав, назвали його іменем.

У воїна залишилися дружина, син і мама.



***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.