48-річного Олега Булавенка російські окупанти розстріляли 25 лютого 2022 року, коли він виїжджав зі селища Іванків на Київщині. Напередодні чоловік вивіз свою рідню, а повернувся за трьома німецькими вівчарками.

Олег їхав разом із сином Вадимом. Повз селище рухалися колони російської військової техніки. Олег був за кермом, а Вадим фільмував на телефон усе, що відбувалося. Побачивши при виїзді з Іванкова (за 200 метрів до кільцевої дороги) величезну колону, тато й син зупинилися. Раптово, без попередження, російські солдати, не припиняючи рух, почали стріляти по їхній автівці.

«У батька був больовий шок, йому відірвало праву ногу і п'ятку на лівій нозі. Я зміг виштовхнути його з машини і вискочив сам, сховавшись за авто. Тато лежав на дорозі. Німецькі вівчарки, яких ми вивозили, скавуліли. Я перетягнув батька в яму, що поруч з дорогою. Ми лежали там кілька годин, поки тривав обстріл. Говорили. Він мене не відпускав, а потім сказав: «Можеш іти, синок». Я побіг за допомогою, але батько помер від втрати крові», – розповів Вадим.

Олег Булавенко був родом зі селища Іванків. Майже одразу після закінчення школи пішов працювати. Став будівельником, мав власний бізнес. Останні 5 років працювали разом із Вадимом – зводили будинки під ключ. Олег був майстром на всі руки, компанійським, любив караоке. Обожнював мотоцикли, мав їх багато, один із фаворитів – «Ява».

«Батько завжди досягав цілей. Був людиною слова. Веселий – без жартів і приколів не міг прожити й дня, багато усміхався. Коли він загинув, це була одна із перших смертей цивільних, про яку говорили публічно. Російські пропагандистські ЗМІ та телеграм-канали писали, що українські військові розстріляли цивільних, які тікали від бойових дій і «нацистів». Але я бачив, що саме із російської техніки з буквою «V» розстріляли наше авто. Я би дуже хотів, щоб знайшли винуватців і вони були покарані», – сказав Вадим.

Дві вівчарки, які були в автівці Олега, загинули від поранень, а третя вижила і п'ять днів не відходила від убитого господаря. Стільки часу не могли забрати його тіло, адже навколо було багато російської військової техніки, точилися бої.

«2 березня тіло батька вдалося забрати з місця розстрілу. Його похоронили у дворі будинку, адже російські солдати стояли на цвинтарі та не дозволяли ховати загиблих. Після звільнення Київщини 3 квітня ми його перепоховали, а 4 квітня народилася онука, яку він так і не встиг побачити…», – розповів Вадим.

У загиблого залишилися дружина, син, дочка, внучка, матір.