21-річний артилерист Олег Борисевич загинув 5 серпня 2022 року поблизу села Каленики на Донеччині. Під час виконання службових обов’язків потрапив під ворожий артилерійський обстріл та отримав смертельні поранення.

Олег народився і жив у селищі Романів Житомирської області. З дитинства був дуже кмітливою дитиною та виявляв бажання допомагати всім і у всьому. Дідусю – крутити викруткою та стукати молотком, мамі – все по дому, молодшого брата повчав життю та був надійною опорою. Любив футбол, риболовлю, автомобілі й мотоцикли. Після закінчення 9 класу місцевої гімназії вступив до Житомирського вищого професійного технологічного училища. Провчившись два роки, зрозумів, що це не його покликання, адже ще з дитинства хотів стати військовим. У 2019 році здійснив мрію – підписав контракт із ЗСУ. Проходив службу у 26-ій артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.

Хлопець служив у місті Бердичів. Обіймав посаду навідника САУ. Під час проходження військової служби неодноразово виконував бойові завдання на території ООС.

З перших днів повномасштабної війни Олег перебував на фронті. Через декілька днів від початку вторгнення їхній підрозділ потрапив в оточення ворога на Донецькому напрямку. Але завдяки професіоналізму військових вони змогли вийти з оточення без втрат.

«Попри всі труднощі я ніколи не чула від свого сина «мені страшно», «мені холодно» чи «я голодний» тощо. Він мужньо йшов вперед, захищаючи нас і свою країну. Як важко кожного дня чекати... Чекати дзвінка, смс чи повідомлення в месенджер, щоб почути рідний голос. Щоб почути: «Мамо, я живий. Я сумую за вами. Люблю. Чекайте мене з перемогою. Ми обов’язково переможемо!» У слухавці чути вибухи і зв’язок обривається... Витираючи сльозу з очей, я щодня просила бога, щоб оберігав мою дитину. 5 серпня 2022 року під час артилерійського обстрілу ворога на світанку обірвалося життя мого сина. А ще вчора я з ним розмовляла по телефону. Ще вчора він мені казав: «Все добре. Ми відбили атаку ворога». Ще вчора він будував плани на майбутнє. А мрій в мого сина було багато. Мріяв про авто, мотоцикл, собаку, дім, затишок, відпочинок. Але перш за все Олег хотів Перемоги… Після цього моє життя розділилося на «до» і «після». Безкінечні сльози, пекельний біль втрати найдорожчого – своєї дитини. Не для війни ми народжуємо і виховуємо дітей. Адже хіба батьки мають ховати своїх дітей? Ні! Але клята війна забирає найкращих. Слава Героям! Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Я щиро вірю в те, що існує життя після смерті. Тепер він та його побратими захищають нас з неба. Тепер вони – армія ангелів. Через пекло вони вже пройшли на землі і тепер їм дорога лише в рай, бо вони – воїни світла, воїни добра!» – розповіла мама полеглого воїна Анжела Винник.

Поховали молодого солдата у рідному селищі.

Вдома на нього чекали мама, брат, сестра, інші рідні та багато друзів.