Солдат Олег Артеменко, позивний Риба, загинув 11 серпня 2023 року на Куп'янському напрямку Харківщини. Виконуючи бойове завдання, їхав в авто та підірвався на ворожій міні. Захиснику було 55 років.

Олег родом із села Ніжиловичі Київської області. Здобув вищу освіту в Дніпропетровському державному технічному університеті за спеціальністю інженера-механіка. В цивільному житті працював водієм. Головною цінністю в його житті була сім’я, адже чоловік був багатодітним батьком. Разом із коханою дружиною він виховав п'ятьох дітей та вже бавив першу онуку. Він дуже хотів, щоб його нащадки не знали війни та жили щасливо. Заради рідних і пішов на війну.

Після звільнення Київщини від російських окупантів чоловік вирушив добровольцем до військкомату. 12 травня 2022 року приєднався до Збройних Сил України. Військову службу проходив у 22-му окремому батальйоні спеціального призначення (в/ч А4349) Окремої президентської бригади. Обіймав посаду водія-електрика відділення управління штабу взводу зв'язку. Воював на Чорнобильському, Бахмутському та Харківському напрямках.

Під час служби військовий був нагороджений медаллю «Учасник бойових дій», відзнакою Головнокомандуючого ЗСУ «Золотий хрест» та посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Мій чоловік бажав найкращого для своїх дітей. Хотів, щоб вони росли та будували своє майбутнє у вільній, незалежній державі. Тому, не чекаючи повістки, без тіні сумніву пішов захищати Батьківщину. Він аргументував свій вчинок тільки трьома словами: «Я потрібен там». Багато хто знав його – простіше буде назвати тих, хто не знав. Для когось він був просто знайомим, для інших – другом, кумом, наставником, побратимом. Для мене він був люблячим чоловіком, а для своїх дітей – найкращим у світі батьком. Ввечері 11 серпня нам повідомили, що він отримав травми, несумісні з життям. Ніхто не вірив. Ми сподівались, що це помилка… Але це війна… Дехто може подумати, він вже давно на фронті, тож ми мали бути готові. Але зі свого досвіду можу сказати, що ти ніколи не будеш готовий до втрати близької людини. Це рана, яка ніколи не загоїться, скільки б часу не пройшло. Ми маємо завжди це пам'ятати», – розповіла Оксана Артеменко.

Поховали Олега в рідному селі.

У нього залишилися велика любляча родина: дружина, сини Артем, Антон та Арсеній, доньки Ангеліна й Ая, невістка Анна, зять Іван, онука Злата.