top of page
Михайло Несольоний

Михайло Несольоний

24 лютого 2022 р.

«Сонечко, нас бомблять з неба», – тремтячим голосом сказав сержант Михайло Несольоний, під час розмови з дружиною о 5 ранку 24 лютого 2022 року. Того дня він загинув. Під Глуховом на Сумщині кілька українських воїнів дістали поранення і їх необхідно було евакуювати. Зробити це визвався Михайло. Санітарний автомобіль з маркуванням Червоного Хреста потрапив під обстріл окупантів. Поранені вижили, а Михайло загинув. Сержант Несольоний посмертно удостоєний звання Герой України.

Михайло народився у селі Сніжків Харківської області. Служив у ЗСУ з 2015 року. Був водієм санітарного бронетранспортера МТ-ЛБ у 16-му окремому мотопіхотному батальйоні «Полтава» 58-ої бригади.

«У 2015 році коханий пішов АТО. Мені сказав неправду, що його призвали. Але насправді пішов добровольцем. Він був безстрашний – завжди на нульових і перших позиціях. Їздив на тягачах, на важкій техніці, ходив на зачистки. Але подробиць ніколи не розповідав, казав: «Зайчику, тобі цього знати не треба». Михайло був не лише вірним присязі військовим, але й чудовим чоловіком та батьком. Усе, що є в нашому будинку, зроблено його руками. Руки в нього були золоті! А ще, коли чоловік приїжджав у відпустку, завжди давав мені відпочити – робив релакс-дні, коли сам варив, пильнував дітей, прибирав. Казав, це найменше, що він може для мене зробити», – розповіла Людмила, дружина Героя.

Востаннє Людмила бачилась з коханим 13 лютого. Він проїхав триста кілометрів додому, щоб побачити дружину й дітей. Переночував удома, а зранку – знову на фронт.

У Михайла залишилися дружина та троє дітей: два сина і донька.

Розкажіть про цю історію іншим

Ми хочемо жити в країні, яка пам'ятає. Кожен донат на армію зараз допомагає зберегти свободу і незалежність нашої країни. Кожен донат на пам'ять допоможе нам зберегти пам'ять про ціну цієї свободи.

Інші загиблі

Глухів, Сумська область

Допоможіть зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих:

bottom of page