56-річна Наталія Сухоставська загинула в Золочеві на Харківщині 10 березня 2022 року. Того дня росіяни обстріляли населений пункт з артилерії. Ворог атакував житловий масив біля місцевої церкви. Наталія загинула від снаряда, який влучив у будинок, повз який вона проходила. Це була друга загибель цивільної людини в Золочівській громаді під час повномасштабної війни.

«Мама після початку вторгнення Росії жила разом зі мною, ми вирішили триматися разом, – розповідає донька Оксана Кухоцька. – Вранці того дня вона пішла до себе додому разом зі своєю молодшою донькою та внуком, йому на той момент було всього три роки. Було спокійно, здавалося, ніщо не віщувало біди… Поверталися вони назад близько обіду, і от почався обстріл... Коли я разом зі своїми дітьми спустилась в погріб, зателефонувала сестра. Попросила вийти та забрати в неї сина, поки ще жива… Я вибігла з двору. В кінці вулиці побачила поранену сестру – їй відірвало руку. На питання, де мама, отримала відповідь: «Немає!..» Маму розірвало на шматки, коли вона проходила повз будинок, в який влучив снаряд. Шкода, що не можна повернути час назад, нам її дуже не вистачає...»

Наталія Вікторівна народилася, виросла та вийшла заміж у Золочеві. За освітою – вихователька дитячого садочка, а працювала прибиральницею на кондитерській фабриці.

Оксана Кухоцька розповідає, що її мама була дуже доброю людиною. Допомагала молодшій доньці виховувати сина. Внуки для Наталії були всім, заради них вона жила.

Вікторія Шевчук, колишня начальниця Наталії Сухоставської пригадує її порядною, енергійною та надзвичайно працьовитою людиною.

«Яку б роботу я не доручила виконати Наталії, завжди була впевнена, що вона мене не підведе: хоч квіти на клумбі висадити, хоч прикрасити приміщення до свята. Вона вміла все. Людина-вогонь. І сама все виконувала якісно, і вміла надихнути своїм ентузіазмом колег. Наташа дуже любила життя», – каже Вікторія.

«Більш відповідальної, ініціативної, працелюбної людини я в своєму житті не зустрічала, – згадує Ірина Рижа, яка з 2010 року була колегою Наталії. – Вона ніколи не думала про себе, всі думки та прагнення зводились до того, щоб були щасливими її доньки та онуки. 24 лютого в Наталії був день народження. Ми збиралися колективом її привітати, але так і не змогли цього зробити через повномасштабне вторгнення Росії. Дуже сумний збіг…»

У Наталії залишилися дві доньки, зять та троє онуків.