Наталії Пустовойт було 56 років. Її життя обірвалося 14 червня 2023-го у селі Янжулівка Семенівської громади на Чернігівщині. Це була перша цивільна втрата під час повномасштабної війни у цьому селі.

«Того ранку вона допомагала кумі сапати гарбузи. Потім почався обстріл. Кума до себе в льох пішла, а Наталія не схотіла, додому повернулася. Воно все стихло. Я сидів на кухні, готував їжу поросятам, а дружина вирішила загнати курчат. І тут снаряд прилетів. Не знаю, чи то дрон, чи міномет був. У нас пробило стіну в будинку, паркан розбило. Я вискочив надвір, кричу: «Наташа!». А вона лежить. Я її підняв, голова розбита, потримав на руках. Вона очі під лоба пустила. І все», – з болем пригадує чоловік Сергій.

Тіло Наталії забрали в морг, а наступного дня поховали на кладовищі в рідній Янжулівці. Після цього з села почали масово виїжджати місцеві жителі.

Наталія народилася в Янжулівці. Вчилася у Чернігові в будівельному училищі. У селі залишалася її мама, яка жила сама, і після навчання Наталія повернулася додому.

Спочатку була бібліотекаркою в селі, потім – секретаркою в колгоспі. Одружилася, народила двох дітей. Працювала касиркою, бухгалтеркою та на інших посадах на місцевому підприємстві. У 55 років вийшла на пенсію.

«Моя дружина була дуже талановита. Вона брала участь у всіх заходах художньої самодіяльності: співала, танцювала. До війни вони їздили по багатьох селах, виступали. Їй і грамоти давали за це. Вдома і на городі у нас завжди був порядок. Купа консервації в погребі так і залишилася стояти… А ще дружина любила природу. Ми регулярно їздили до лісу по ягоди та гриби. Наберемо всього, вона берізку обійме й каже: «Дякую тобі, лісу. До зустрічі, ще побачимося». Дуже погано без неї, сумно. Ми чекали онуків, але так разом і не дочекалися», – сказав Сергій.

У Наталії Пустовойт залишилися чоловік і двоє дітей.