Молодший сержант Микола Сильченко загинув 7 квітня 2022 року в бою з окупантами поблизу села Студенок на Харківщині. Життя захисника обірвав ворожий мінометний обстріл. Воїну було 35 років.

Микола народився в селищі Ярова Донецької області. Навчався в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті. Потім вступив в аспірантуру. Згодом був призваний на службу. У 2014-2015 роках був учасником АТО. Служив у 22-му окремому мотопіхотному батальйоні, де був командиром бойової машини. Мав позивний Кулібін. Потім захистив кандидатську дисертацію. Працював у ХНАДУ старшим викладачем, паралельно викладав на курсах водіїв у приватних автошколах. Був парашутистом Харківського аероклубу.

З початком повномасштабного вторгнення Микола знову став на захист України. Спочатку обороняв Харківщину. Брав участь у підриві Ізюмського моста. Потім приєднався до 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» НГУ. Обійняв посаду стрільця-гранатометника.

За півгодини до загибелі Микола заїзджав до батьків. Йому зателефонували та відправили на бойове завдання, з якого він вже не повернувся.

«Це була дитина від Бога. У 8 років він попросив на день народження вулик із бджолами, а як навчився читати, то книги ковтав. Він усе дитинство провів у батька в майстерні, в 10 класі вже знав токарну справ. Микола весь час був зайнятий, не було такого, щоб бив байдики. Тепер я розумію, чому він так поспішав – через обмаль земного життя. Наш син самотужки топтав собі стежину у велике життя. Це була розумна, талановита і совісна людина. Він на згадку про себе залишив велику любов до своїх діточок, дружини, сестри та її сім’ї, батьків, книг, науки, природи та свободи», – розповіла мама загиблого.

«Такої доброї, світлої, відданої людини більше немає. Він дуже любив Батьківщину. Коли я в нього питала, де би він хотів жити, завжди казав: в Україні. Я перепитувала: а де ще? І він знову казав, що в Україні. Микола дуже любив свою сім'ю, і вона для нього завжди була на першому місці. Дуже любив своє рідне село. Казав, коли батьки зістаряться, він переїде жити туди. Так, на жаль, і сталось. Але вже назавжди. Для мене Микола завжди живий, і я завжди чекатиму його обіцяний дзвінок. Діти дуже сумують за татом, вони знають, що він тепер завжди поряд з нами – на небі. Миколу ніхто не замінить, навіть немає такої людина, яка б стала з ним поряд», – додала дружина Валентина.

Посмертно молодший сержант Сильченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Миколу в рідному селищі.

У захисника залишились батьки, сестра, дружина і двоє дітей. На момент загибелі Миколи його доньці Олі було 2 роки, а сину Івану – 3.