45-річного Миколу Савченка російські військові катували, а потім убили пострілами в серце та голову. Його тіло військові ЗСУ знайшли 21 березня у селі Білка Сумської області на території фермерського господарства.

Обставини та точна дата загибелі Миколи Савченка – невідомі. Дружина розповідає, що він зник 3 березня – на другий день після того, як до села зайшла російська техніка.

«Ми разом із дітьми ночували в погребі. Зранку з Миколою вийшли за харчами та водою. Потім я спустилася до дітей в погріб. Через декілька хвилин чоловік мене покликав і попросив телефон, аби кудись подзвонити. Я спитала: «Ти швидко?». Відповідь була: «Через п'ять хвилин». Це були останні слова, які я чула від Миколи», – згадує дружина Людмила

Микола Савченко працював на Тростянецькій мельниці, був електромонтером. Колеги, друзі та знайомі згадують його як уважного та відповідального працівника, а також – як небайдужу людину, завжди готову допомогти іншим.

«Микола був працьовитим. В колективі його дуже поважали. Він мав добре серце і любив життя», – говорить Сергій Дубовик, колега.

«Я прожила поряд з Миколою більше 30 років. Він виріс у мене на очах. Став порядною, ввічливою і доброю людиною. Хто б до нього не звертався за будь-якою допомогою – він завжди йшов на зустріч», – розповідає сусідка, Світлана Пісковець.

Незадовго до війни родина Савченків створила дитячий будинок сімейного типу. Ініціатором був Микола, згадує дружина. До цього вони були прийомною родиною для трьох малюків. Це були діти з однієї сім’ї, але народжені в різних містах – двоє в Сімферополі та одна в Запоріжжі. Опісля пара взяла під опіку ще трьох діток – з міста Лебедин (Сумщина).

«Микола дуже любив усіх дітей. Незважаючи ні на що. З якої б родини вони не були. Завжди старався їх згуртувати та захисти. Хотів допомогти кожній дитині бути щасливою в нашій родині», – каже Людмила. Тепер вона залишилась сама виховувати шістьох дітей, яким від 5 до 12 років.