На початку повномасштабної війни 45-річний Микола Савченко із села Білка Сумської області допомагав Збройним Силам України – передавав дані про розташування ворожої техніки й особового складу. За це його катували російські військові, а потім убили пострілами в серце та голову. Тіло чоловіка українські військові знайшли 21 березня 2022 року на території фермерського господарства.

Обставини та точна дата загибелі Миколи Савченка невідомі. Дружина розповідає, що він зник 3 березня – на другий день після того, як до села зайшла російська техніка.

«Ми разом із дітьми ночували в погребі. Зранку з Миколою вийшли за харчами та водою. Потім я повернулася. Через декілька хвилин чоловік мене покликав і попросив телефон, аби кудись подзвонити. Я спитала: «Ти швидко?». Відповідь була: «Через п'ять хвилин». Це були останні слова, які я чула від Миколи», – згадує дружина Людмила.
Їй Микола не розповідав про те, що допомагає ЗСУ. Людмила дізналася про це згодом.

«Приїздили до нас люди з-за кордону і заступниця Тростянецького міського голови – Наталія Ковальова. Вона підійшла до мене: «А чого ви не кажете, що ваш чоловік з першого дня, як зайшли росіяни у Тростянець, допомагав ЗСУ?». А я про це не знала. Він кудись їздив, я думала, що на роботу», – розповідає Людмила.

Микола Савченко працював на Тростянецькій мельниці, був електромонтером. Колеги, друзі та знайомі згадують його як уважного та відповідального працівника, а також – як небайдужу людину, завжди готову допомогти іншим.
«Микола був працьовитим. В колективі його дуже поважали. Він мав добре серце і любив життя», – говорить колега Сергій Дубовик.

«Я прожила поряд з Миколою більше 30 років. Він виріс у мене на очах. Став порядною, ввічливою і доброю людиною. Хто б до нього не звертався за будь-якою допомогою – він завжди йшов на зустріч», – розповідає сусідка, Світлана Пісковець.

Незадовго до війни родина Савченків створила дитячий будинок сімейного типу. Ініціатором був Микола, згадує дружина. До цього вони були прийомною родиною для трьох малюків. Опісля пара взяла під опіку ще трьох діток.

«Микола дуже любив усіх дітей. Незважаючи ні на що. З якої б родини вони не були. Завжди старався їх згуртувати та захисти. Хотів допомогти кожній дитині бути щасливою в нашій родині», – каже Людмила. Тепер вона залишилась сама виховувати шістьох дітей, яким від 5 до 12 років.