Молодший лейтенант Микола Мироненко на псевдо Мирон загинув 21 червня 2024 року при виконанні бойового завдання біля села Роботине Запорізької області. Захиснику було 24 роки.

Микола народився в селі Олександропіль Дніпропетровської області. Навчався в Національному університеті «Одеська політехніка». З 2019 року служив за контрактом у Національній гвардії України. Був старшим офіцером бойової групи Окремого загону спеціального призначення «Омега». Захоплювався зброєю, автомобілями та спортом.

З початку повномасштабного вторгнення офіцер виконував бойові завдання в складі груп спеціального призначення «Донбас» та «Омега». Воював на території Донецької, Луганської, Харківської та Запорізької областей.

За час служби Микола був відзначений такими нагородами: «Ветеран Війни», «За доблесну службу», «За відвагу», орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відомчою відзнакою «Вогнепальна зброя», відзнакою Президента «За оборону України», відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Срібний Хрест».

«Тобі, братик, присвячую
Слова, які пишу.
Тебе я часто згадую,
Сумую часто і сумую.
Я пам'ятаю наші вечори.
Все було ніби-то вчора,
Але горе постукало раптом.
Пішов з життя братик і друг.
Але часто бачу я уві сні,
Як посміхаєшся ти мені,
Але чомусь ти стоїш
І просто-напросто мовчиш.
А ми ж раніше говорили,
Весь час разом проводили,
З тобою все порівну ділили
І ніколи ми не сумували.
Так нехай розкажуть же вітру,
Квіти прошепочуть в голосах,
Як сумує без тебе сестра
І мама з сивиною у волоссі.
Ти знаєш ми ж не забудемо,
Любити і пам'ятати вічно будемо.
Ти обійди весь білий світ –
Ніде такого, як ти, немає.
Доля – господиня, тут ти не посперечаєшся.
Вона сказала – в інший світ ідеш,
Але як же важко нам без тебе,
Наш Найкращий Герой України», – від сестри Вікторії та мами Наталії.

Поховали офіцера в рідному селі.

У Миколи залишились мама, сестра та брат.