top of page
 Микола Липчак

Микола Липчак

кінець березня 2022 р.

60-річного Миколу Липчака з села Мокрець Броварського району Київщини знайшли закатованим у власному погребі 30 березня 2022 року. Поряд було тіло його товариша Анатолія Собчука.

«Микола жив бідненько. Мав проблеми з серцем, ми їздили до нього, допомагали, чим могли. Коли почалися обстріли, постійно контактували. Він розказував, як тікав городами, був в істериці, просив забрати його. А як нам забрати? Самі виїхали, бо маємо сина з інвалідністю. Та й мости перед Мокрецем позривали, важко було вибратися. Микола спершу пішов до двоюрідного брата, що по сусідству, в погріб. А там людей вже набилося. Він подався далі, до друзів – Анатолія та Любові Собчуків. Так у них і лишився», – пригадала сестра загиблого Надія Краснова. Вона – із села Бобрик, що теж на початку повномасштабної війни було окуповане.

Одного дня Микола пішов з Анатолієм до себе додому – чоловіки хотіли поїсти там, адже в будинку Миколи була груба й можна було розігріти харчі. Коли вони довго не поверталися, Любов Собчук прибігла до двоюрідного брата Миколи – Андрія Отроха. Сказала, що чоловіків немає.

«Страшно було одразу йти шукати – перестрілки, снаряди літають, – пригадав Андрій Степанович. – А ввечері тихенько пішов городами до двору Миколи. Все обдивився, по сусідах шукав. А через день мені, ніби крізь сон, прийшла думка: чому я не заглянув у погріб? Я не подивився туди, бо там висіла клямка, він був зачинений. Потім покликав сусіда і ми пішли до погребу. Микола і Анатолій лежали там, всі в крові».

Анатолія Собчука окупанти закатували і застрелили. Миколу Липчака сильно били. Андрій Степанович каже, що його тіло було розтрощене. Коли убитого згодом оглядав лікар, то сказав, що він ще добу після побиття був живий.

«Чому їх закатували, можна лише припускати, – сказав Андрій Отрох. – Незадовго до цього в село заїхала нова група окупантів. Неподалік стоїть будинок стоматолога. Родина звідти переховувалася в іншому місці. Окупанти ввірвалися в хату й там і лишилися. На дах поставити своїх людей. Аж тут Микола і Анатолій йдуть. Мабуть, подумали, що якась розвідка...»

Незадовго після того, як знайшли закатованих, окупанти вийшли з села. Чоловіків змогли поховати в трунах на кладовищі.

«Ми їх трохи обмили. Не перевдягали, просто зняли закривавлені куртки, які потім спалили», – додав Андрій Степанович.

Він відгукується про свого двоюрідного брата, як про добру і душевну людину.

«Уже в пізнішому віці він переніс інфаркт і його звільнили з роботи на складах біля Броварів, де був охоронником. Микола перебивався, як міг: був різноробом, людям допомагав, влітку возив на базар вишні, тримав город. Ми завжди з ним чудово ладнали», – сказав Андрій.

Микола деякий час був одружений. За кілька років до початку повномасштабної війни розійшлися з дружиною, але товаришували. Своїх дітей Микола не мав.

Розкажіть про цю історію іншим

Інші загиблі

Мокрець, Київська область

Допоможіть зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих:

bottom of page