35-річний Микола Лахадінов загинув 13 березня 2022 року в селі Заворичі Броварського району Київщини. Він опинився в епіцентрі падіння снаряду. Поряд загинув іще один місцевий житель Ігор Пилипчук.

Микола народився у селищі Велика Димерка. Працював водієм навантажувача на місцевому заводі.

«Ми познайомилися 27 грудня 2020 року. А 31 грудня Коля запитав, чи я готова на серйозний крок – зустріти разом Новий рік. Після цього ми почали жити разом. У січні Коля зробив пропозицію – нічого особливого, великим романтиком він не був. Я пропонувала лише розписатися, але він сказав, що буде весілля, і що майже всі витрати він бере на себе», – розповіла 30-річна вдова Світлана.

У той час вона вже виховувала доньку від першого чоловіка. У Миколі, каже, підкупило те, що він швидко знайшов спільну мову з її дитиною і батьками.

«Донька зразу почала називати його татом. Також він з самого початку кинувся у всьому допомагати по господарству. Взагалі був майстром. Поставив дитині велику гойдалку. З піддонів зробив вуличні стіл і два дивани», – розповіла Світлана.

26 січня 2022 року у Миколи й Світлани народився син. А через місяць почалася повномасштабна війна. Коли російські війська наближалися до села, Микола хотів вивезти родину. Але Світлана була проти. Сподівалася, що їх не зачепить.

«13 березня недалеко від нас упав снаряд. Прорвало газову трубу. Мій батько туди побіг. Я розхвилювалася і ми з Колею пішли його шукати. До місця аварії під'їхав місцевий депутат Ігор, який розвозив людям хліб, і тут стався приліт. Вибуху я не чула. Просто вже побачила, як поряд лежали мертві люди. У Колі не було півголови. Його тіло так викрутило, що коли клали до труни, мусили кістки ламати, щоб накрити», – розповіла Світлана.

Вона ж тоді отримала осколкові поранення, контузію, кістки правої ноги вщент розбило.

«Я впала, почула – кістки тріщать. Відчувала печіння, погано чула, у вухах була земля. Мені кинулися допомагати. Перев'язали ногу, щоби не стікала кров'ю. Так я доповзла до Колі, закрила йому єдине око, яке залишилося», – розповіла Світлана.

Тіла загиблих одразу забрали тероборонівці. Добу вони були у церкві. Поховали в сусідній Калиті.

Влітку Миколу перепоховали у Великій Димерці біля батька. Пам'ятник допоміг поставити завод, де він працював.

«На роботі його дуже цінували і мали на нього великі плани. На перепоховання приїхала вся бригада, керівництво», – додала вдова.

Після трагедії Світлана пересувається за допомогою милиць, її права нога – на шість сантиметрів коротша. Жінка потребує операцій. За невеликі соціальні виплати Світлана тепер сама ростить двох дітей.

У Миколи Лахадінова залишилися син, дружина з донькою, мама і молодший брат.