45-річний майор Микола Коваль, позивний «Янтарь», помер 17 вересня 2022 року під час оборони Харківщини. Біля звільненого від окупантів міста Куп’янськ серце офіцера не витримало виснажливих боїв і зупинилося.

Микола народився у місті Березне Рівненської області. З дитинства був дуже позитивним, щирим та веселим. Добре навчався. Закінчив Березнівську середню загальноосвітню школу №2. Потім закінчив з відзнакою Березнівський лісовий коледж. У 2001 році закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію економіста-офіцера військового управління тактичного рівня. Працював начальником фінансової служби у військових частинах Львова та міста Звенигородка Кіровоградської області. Любив співати, готувати різноманітні страви. З дитинства любив спорт, особливо футбол, був гравцем березнівської районної футбольної команди «Случ». А згодом був суддею футбольних районних матчів. Писав вірші.

З 2015 року брав участь в АТО/ ООС. Під час повномасштабної війни Микола служив заступником командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.

«Світла пам'ять, тобі наш, рідненький…Так нестерпно всім нам без тебе, так болить…ми все ще віримо і чекаємо, але знаємо, що вже ніколи ти не прийдеш, ми не почуємо тебе, не обіймемо… Чому так рано Бог тебе забрав від нас? Чому? Недаремно кажуть, що Господь забирає найкращих! Це істинна! Ти найкращий! Найкращий син! Найкращий чоловік і тато! Найкращий брат! Найкращий друг і побратим! Ти всіх любив, і всі любили тебе, бо тебе неможливо було не любити…» – сказала рідна сестра офіцера Тетяна.

«Ми маємо честь служити з ним. Не хочеться говорити служили, тому, що він завжди з нами, тому, що цей світлий чоловік завжди мав для кожного добре слово, а головне, що він завжди мав добру справу для кожного, хто того потребував. І завжди було так приємно говорити з ним. Це було великою радістю і честю! Він гідно служив Україні! Він гідно воював проти нашого ворога, але серце його не витримало страшної війни. Серце зупинилось на бойовому посту, проте вогонь його серця не згас. Вогонь його серця впаде на голову російських загарбників… Микола Федорович говорив тільки про перемогу, і ні про що інше. Він був тією людиною, яка надихала нас на війну, яка підтримувала, яка зробила все в своєму житті, щоби Україна перемогла. Ми будемо пам’ятати його завжди… Вічна і світла йому пам'ять!» – зазначив побратим Андрій Мельник.

Поховали військовослужбовця у рідному місті на Рівненщині.

У Миколи залишилися батьки, сестра, дружина Олена, син Тарас та донька Марія.