Життя 64-річного Миколи Давидченка обірвалося під час наступу російських військ на Ізюм у березні 2022 року. Микола був прикутим до ліжка, нездужав. Доглядати за ним залишилася дружина Тамара, яка також хворіла – мала діабет. Тіло Тамари знайшли на підлозі, Миколи – на ліжку поряд.

У 2018 році Микола Володимирович мав тяжку травму, після якої його ноги залишилися нерухомими. Через тривале лежання у чоловіка розвинулися й інші проблеми зі здоров’ям.

«У березні, після початку повномасштабної війни, ми з родиною виїхали. Батько з мамою тоді категорично відмовлялися, вирішили залишитися... Їхній дім був навпроти будівлі СБУ, яку часто обстрілювали. Дуже сильний обстріл був 8-9 березня. Попало і в будинок батьків, вигорів весь п'ятий поверх. Квартира мами і тата вціліла. Мама раз вийшла на зв'язок, сказала, що дуже погано почувається, але батька не покине. Вона відчувала відповідальність за нього», – пригадала донька Олена.

Олена намагалася по телефону шукати людей, волонтерів, які б навідалися до мами і тата, а вже 1 квітня отримала новину від сусідки, що батьки два тижні не виходять на зв'язок. Сусіди стукали у їхні двері, але марно.

Після звільнення Ізюма Олена повернулася додому. Знайшла працівників рятувальної служби, щоби дізнатися про долю батьків.

«Вони розповіли, що коли зайшли в квартиру, то батько, який не міг рухати ногами, лежав на дивані зі звішеними рукою і ногою. А мама лежала на підлозі. Мабуть, мама впала і померла, а в батька стався шок і він на адреналіні кинувся допомагати. Думаю, в цей момент у нього зупинилося серце», – розповіла Олена.

Микола Давидченко народився в Ізюмі. Працював майстром на Ізюмському приладобудівному заводі. Любив ремонтувати техніку, мав багато книг із радіоелектроніки.

«Батько мав дуже м'який характер. Був добрим, ніколи не сперечався», – пригадала Олена.

У Миколи Давидченка залишилися донька і двоє внуків. Старший син помер у 1995 році.