72-річний Михайло Зорянський загинув 9 червня 2022 року через осколкове поранення на дачі в селі Співаківка біля Ізюму на Харківщині. Початок повномасштабної війни чоловік зустрів з родиною в Ізюмі, де прожив майже все життя.

«На початку вторгнення нам надійшла вказівка протягом доби виселитися з нашої багатоповерхівки, бо вона найближче до мосту, через який мали наступати росіяни, – розповідає вдова Марія Крикун. – Спершу ми переселилися в квартиру тітки в центрі міста. Побули там три доби, потім Ізюм почали бомбити. Донька з зятем попросили їхати на дачу в моє рідне село Співаківку біля Ізюму. Як тільки ми виїхали, наш будинок в Ізюмі згорів».

У Співаківці родина потрапила в окупацію. 9 червня були обстріли. О 18.00 Михайло Зорянський з дружиною прийшли з городу. Сіли на подвір'ї відпочити. Раптом під їхній паркан упав снаряд.

«Чоловік сидів до нього спиною, я – передом. Коли я на землі прийшла до тями, кинулася до чоловіка, а він очима блим – все. Дивлюся, а в нього в спині дірка і все побите осколками. Я, глуха, контужена, з перебитою рукою, вискочила на вулицю, почала кликати на допомогу. Прибігли росіяни, забрали мене на БТР і відвезли до лікарні. Я там провела 20 днів. Чоловіка ховали в Ізюмі сини. Перед цим привезли його до мене в лікарню попрощатися».

Михайло Зорянський народився в селі Оскіл біля Ізюму. Працював на приладо-будівному, оптико-механічному заводах, на бульдозері під час будівництва доріг.

Перша його дружина померла від раку. Така ж доля спіткала першого чоловіка Марії Григорівни.

«Ми зійшли, коли я мала 59 років, – розповідає дружина. – Чоловік дуже дружив з моїми сином і донькою. В нас не було різниці, чи його діти, чи мої. Ми мали багато друзів, зустрічалися родинами. Михайло ніколи не сумував, все життя – з посмішкою. Був чудовим будівельником, вмів робити ремонти, каналізацію. Люди його завжди запрошували допомагати. Не було так, щоб сидів вдома без діла».

У Михайла Зорянського залишилися дружина, двоє синів, дві онуки та правнук.