Захисник Михайло Козак загинув 14 серпня 2022 року в селі Берестове Донецької області. Під час виконання бойового завдання потрапив під артилерійський обстріл. Воїну було 39 років.

Михайло народився у селі Жуків Івано-Франківської області. Дитинство та юність провів у Коломиї. Навчався там у школі №5. Був старанним учнем, мав зразкову поведінку, нахил до малювання. Полюбляв грати у футбол, брав участь у спортивних змаганнях. Після 9 класу вступив до індустріально-педагогічного технікуму на спеціальність «муляр монтажних та залізобетонних конструкцій». Також навчався у вищому професійному училищі №17, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів.

У 2000 році призваний до лав ЗСУ. Службу проходив у місті Шостка Сумської області. Добре себе зарекомендував, мав відзнаки від командування. Після служби в армії працював охоронцем при Коломийському РВ УМВС. Згодом вирішив повернутися до своєї професійної діяльності та став бригадиром будівельної бригади в ТОВ «Містобуд». Був професіоналом своєї справи. Збудував більше 10 багатоповерхових будинків у Коломиї.

З початку російсько-української війни у 2014 році Михайла мобілізували до ЗСУ. Служив у 80-ій десантно-штурмовій бригаді. Обіймав посаду лінійного наглядача та зв’язківця. Виконував бойові завдання в найгарячіших точках Луганської області. Після тривалого перебування у секторі А почав хворіти. Лікувався у різних госпіталях. Мав бути оформлений на пенсію по інвалідності, але від групи та пільг відмовився. Після АТО працював на будівництві у Коломиї.

На початку 2022 року поїхав працювати на автомобільному заводі в Чехії. Почувши про повномасштабне вторгнення, повернувся в Україну. 8 березня 2022 року був прийнятий у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Обіймав посаду механіка-радіотелефоніста, був командиром взводу зв’язку мотопіхотного батальйону.

Пройшов важкі бої на Київщині, воював на Донеччині, обороняв Сєвєвродонецьк, Лисичанськ, Соледар і Бахмут. Побратими зазначають, що він був справжнім воїном, доброю, щирою, мужньою людиною, зразком незламності та міцності духу. Жодної миті не сумнівався у нашій перемозі. На позиції Михайло завжди приїжджав першим для забезпечення зв’язку між групами. Якщо траплялося, що зв’язок зникав, ризикуючи життям, під обстрілами перебігав з позиції на позицією, виправляючи несправність.

Посмертно захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали воїна в селі Турка на Івано-Франківщині.