Михайло Шевцов загинув 19 березня 2024 року у селі Ямне на Сумщині. Того дня близько 15:00 російська армія завдала авіаудару по цивільній інфраструктурі Великописарівської територіальної громади. Руйнувань зазнали будівля школи та приватні оселі.

«Дідусь навіть на вихідних навідувався до школи, щоб переконатися, чи все добре. Надто відповідальний. Так і в останній день свого життя він був на робочому місці», – розповіла онука Вікторія.

Михайлові Шевцову було 74. Понад 40 років він працював завідувачем господарства у Ямненській загальноосвітній школі. Його згадують добрим, порядним і роботящим.

«Михайло Павлович – людина відповідальна, віддана своїй справі. Завжди з позитивом, повагою, любов'ю ставився до кожного – чи то директор, чи вчитель, чи дитина. У нього завжди усе було під контролем», – сказала Тетяна Тутова, яка знала Михайла багато років.

Коли почалися сильні обстріли прикордоння, чоловік відправив дружину з сином в Тростянець, а сам залишився вдома. Не міг навіть уявити, як покинути оселю та роботу.

«Своє дитинство я провела поряд з дідусем і бабусею. Вони прожили разом 50 років. Дідусь завжди був для нас опорою, прикладом справжнього чоловіка. Коли була маленькою, він на велосипеді возив мене у школу, а як вступила в університет, цим же велосипедом зустрічав біля автобусної зупинки. Пам'ятаю, як ми разом ходили на річку. Я завжди дивувалася – як він міг починати купальний сезон у березні та закінчувати в жовтні? Таким він був активним, не міг всидіти на місці. Жодне свято в селі не проходило без його участі. Упевнена, всі пам'ятатимуть його як щиру, відповідальну та працьовиту людину. Він прожив світле та наповнене життя. А тепер він наш янгол-охоронець. Найкращий чоловік, батько та дідусь», – додала Вікторія.

У Михайла Шевцова залишилися дружина, двоє синів, дві онуки, сестра та інші рідні.