Старший солдат Марина Алексюк, позивний Марина, загинула 8 травня 2022 року на металургійному комбінаті «Азовсталь» в Маріуполі на Донеччині. Захисниці було 43 роки.

Марина народилася у селі Портівське Донецької області. Після школи опанувала малярсько-штукатурну справу в Донецьку. Працювала фахівчинею з озеленення на базі відпочинку в Маріуполі. 2015 року підписала контракт з полком «Азов». Була майстром ремонтної майстерні зенітно-ракетного дивізіону і діловодом тилу гарнізону Юр’ївка.

«Ми з Мариною познайомилися 2018 року. Я прийшов до полку повторно. Ми з нею побачилися на наряді – вона змінювала мене на чергуванні. Настільки красива, що в мене аж мову відібрало. Я пригостив її кавою. Розмовляли пів ночі. Марина розповіла, як потрапила до «Азову». 2015 року вперше обстріляли східний район Маріуполя. В той період на їхній базі відпочинку розташувався полк «Азов». Працівники залишилися без роботи. Марина сіла на східцях і розплакалася, бо має двох малих дітей. Начальник штабу це побачив і запропонував приєднатися до полку. Вона підписала контракт. Марина за характером була бойова. Шукала варіанти помсти», – розповідає цивільний чоловік Микола Іванченко.

Микола згодом перейшов з «Азову» у морську піхоту Бердянська. Востаннє вони бачилися з Мариною за декілька днів до повномасштабного вторгнення.

«Разом зі мною були наші діти. Я просив Марину помінятися, бо мама повинна бути поряд з дітьми. Вона вже тоді знала, що з «Азовсталі» їх не випустять, адже всі бази даних були злиті окупантам. Відповіла: «Я тебе кохаю, бережи дітей і потурбуйся про них…». Потім зв’язок зник. Це було 6 березня. Наших трьох дітей я вивіз у надійне місце. На душі була пустота. Але через тиждень з’явився короткий зв’язок. Марина написала: «Жива, все добре». Я від радості сидів на колінах і плакав», – пригадує Микола.

8 травня чоловік купив усім дітям телефони. Після 16.25 зв'язок з Мариною обірвався.

«Я не знав, що в цей час вона загинула. 9 травня був мій день народження, я писав їй, що чекаю на неї вдома, про все, що відчуваю до неї. 16 травня патронатна служба повідомила, що її не стало. Марина загинула у великій пожежі, там було 60 людей. Знайшли фрагменти лише 6 тіл. Тіла Марини не було», – розповідає Микола.

«Марина була найкращою в усіх сенсах. Ми мріяли про будинок у Сумській області, де є гончарна глина. Марина планувала виготовляти глиняний посуд. Діти усі зі мною назавжди. Марина продовжує жити у наших спогадах. Якісь рішення ми приймаємо разом, зі словами «а як би мама зробила, що вона б нам порадила?», – додає Микола.

Посмертно Марину нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У захисниці залишилися дві малолітні дочки, цивільний чоловік з донькою, сестра і двоє братів.


***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.