Життя Марії Бєляєвої відібрав російський обстріл села Львове Херсонської області 12 лютого 2024 року.

Марія боялася обстрілів і пішла до сусідки – щоби разом переночувати. А коли здавалося, що все затихло, вирішила повертатися додому. Та в той час російські війська знову почали обстріл – вдарили по вулиці, якою йшла Марія.

Жінці було 83 роки. У 1960-х вона жила у Миколаєві. Працювала на цегляному заводі. Народила двох синів. Із першим чоловіком життя не склалося, і вони розлучилися. Невдовзі зустріла нове кохання. Із другим чоловіком переїхала у село Львове на Херсонщину.

Марія любила гарне вбрання, стежила за модою. На пенсії займалася домашнім господарством. Обожнювала готувати млинці, оладки. Любила слухати музику, вирізати із журналів красиві ілюстрації та прикрашати ними дім. Любила тварин, мала котів і собак.

«Бабуся мала нелегку долю. Пережила голод, змалку була змушена працювати. Попри все – залишалася веселою, доброю. Любила діточок, завжди пригощала їх. Проводила час із подругами на лавці. У своєму віці була дуже активною, сама поралась по господарству. Допомагала моєму батьку, мені. Жила скромно, зрідка щось собі купувала, відкладала кошти, аби було що залишити сину, онукам, правнукам. А ми з татом намагались балувати її, коли могли... Вона була для мене єдиною бабусею, дарувала всю свою любов. Я мріяла, що виросту та подарую їй життя, на яке вона завжди заслуговувала… Пам'ятаю, як ми пішли до річки, дивились на інший берег і вона сказала, що мріє хоч раз до кінця життя потрапити туди, в плавні, адже прожила тут багато років, а на тому березі так і не була. Я мріяла зібрати грошей та подарувати їй таку можливість. Але, на жаль, не встигла», – розповіла онучка Єлизавета.

У Марії залишилося троє онуків, правнучка і невістка.