Військовослужбовець Максим Петренко, позивний Доцент, загинув 1 червня 2022 року в селі Студенок Харківської області. Разом із побратимами виконували бойове завдання і потрапили в оточення. Під час бою Максим загинув, прикриваючи товаришів. Захиснику назавжди 39 років.

Максим Петренко народився і мешкав у Києві. У 2008 році закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Комп’ютерний еколого-економічний моніторинг». Під час навчання працював лаборантом кафедри комп'ютерної інженерії. Після закінчення університету працював викладачем в Інституті комп’ютерних технологій. Навчався в Кореї, приймав участь і став фіналістом Міжнародних змагань автономних роботизованих платформ Roborace. Пізніше готував до цих змагань і студентів. Був активним учасником Революції Гідності, входив до складу Самооборони Майдану. У перші дні війни пішов на фронт добровольцем. Став бійцем батальйону оперативного призначення резервістів НГУ. Прослужив два роки. Брав участь у бойових діях у районі Дебальцевого, бився за Слов'янськ. Під час ротацій продовжував викладати. Також Максим був автором літературної збірки «Голос війни: історії ветеранів», книги «Спокійної ночі» та інших.

Крім програмування та ІТ-сфери мав різносторонні зацікавлення. Збудував будинок. Під час будівництва вів блог, мав багато підписників. Був марафонцем. Перші 42 км пробіг у 2012 році. Займався ювелірною обробкою та виготовленням прикрас з натурального каменю. Був активним учасником книжкових Ветеранських наметів і Всеукраїнського форуму військових письменників. Разом з однодумцями досліджував і популяризував нову українську воєнну прозу та комбатантську літературу.

На момент повномасштабної війни очолював кафедру комп'ютерної інженерії Інституту комп’ютерних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». 24 лютого 2022 року добровільно пішов до військової частини. Спочатку захищав Київ, а наприкінці квітня 2022 року виконував службові обов'язки на Донбасі. Максим був старшим стрільцем і аеророзвідником батальйону особливого призначення НГУ імені Кульчицького.

«Максим – неймовірна людина. Він жив, наповнюючи своє життя змістом. Постійно розвивався, намагався зробити щось, що корисне і потрібне людям. Був справжнім, справедливим, чесним, відповідальним. Був патріотом, хоча не належав до жодних патріотичних чи мілітарних організацій. Строгий викладач, але студенти його любили. На його заняттях можна було експериментувати, придумувати, втілювати нові ідеї. Повернувшись з АТО, переймався питаннями меморіалізації, дуже вболівав за збереження пам'яті про полеглих побратимів. Любов до України та громадянський обов'язок були для нього не порожніми словами…», – розповіла подруга Іванна Щербина.

Максим був нагороджений відзнакою «За доблесну службу» та іншими.

Поховали захисника на Алея Героїв у Києві.

У Максима залишилися мама, брат, подруга, колеги, студенти, друзі.