top of page
Людмила Плющик
25 березня 2022 р.
43-літню Людмилу Плющик російські окупанти вбили 25 березня 2022 року на Житомирській трасі неподалік Києва. Вранці того дня вона поверталася у столицю з села Гурівщина, куди напередодні разом із знайомим Віктором Сукманюком завозили гуманітарну допомогу й харчі. Людмилу розстріляли в автівці, вона була на передньому сидінні, а Віктора – поруч із багажником. Тіла убитих спалили.
Людмила була родом із міста Шостка Сумської області. Закінчила кулінарний технікум. Працювала продавчинею, касиркою у магазинах рідного міста. За три місяці до повномасштабної війни переїхала до Києва. Влаштувалася на роботу супермаркет. Разом із сином Владиславом мешкали на Софіївській Борщагівці. Там вона познайомилася із Віктором Сукманюком, почали товаришувати. Людмила любила малювати, робила своїми руками м'які іграшки, в’язала.
«Мама була дуже емоційною, інколи імпульсивною. Разом із тим вона була дуже турботливою і доброю. Прагнула всім допомогти. Навіть цей приклад із Гурівщиною свідчить про її добре і небайдуже серце… Бо вона не мусила туди їхати», – розповів Владислав Плющик, син Людмили.
Після того, як Людмила і Віктор не повернулися, рідні почали їх шукати.
«Ми написали заяву в поліцію і чекали аж до звільнення Київщини. У квітні Віталію, сину Віктора, правоохоронці повідомили, що знайшли тіла. Ми поїхали на опізнання… Батька Віталія впізнали одразу. А мені дали на опізнання обгорілі останки… Як виявилося згодом, це була Ксенія Цатурова – її окупанти також розстріляли на Житомирському шосе. Мені сказали: забирайте, мовляв, потім нічого не знайдете. У стані афекту я тоді забрав невідомі останки під номером 479», – сказав Владислав.
Думаючи, що це матір, Владислав кремував останки і поховав у Шостці на Сумщині. Згодом із ним зв'язалися родичі Ксенії Цатурової та її чоловіка Максима.
«Як виявилося, від тіла моєї мами майже нічого не залишилося. Її поховали поблизу села Мила як невідому. Я викопав урну з прахом Ксенії, поїхав до Києва і повернув її рідним. А далі вони мені допомогли у пошуках тіла моєї мами. Лише у лютому 2023-го ми змогли її знайти, ексгумувати і перепоховати у Шостці…», – сказав син Людмили.
У загиблої залишилися син, донька і батьки.
Розкажіть про цю історію іншим
Ми хочемо жити в країні, яка пам'ятає. Кожен донат на армію зараз допомагає зберегти свободу і незалежність нашої країни. Кожен донат на пам'ять допоможе нам зберегти пам'ять про ціну цієї свободи.
bottom of page