71-річна Людмила Петровська загинула у власній квартирі на проспекті Перемоги в Маріуполі. Поряд обірвалося життя її чоловіка Юрія.

«Ракета поцілила в дах будинку. Поступово вогонь спускався нижче. Батьки мешкали на третьому поверсі. Приблизно 3-5 березня 2022 року вони згоріли живцем. Точнішої інформації я не маю», – розповіла дочка загиблих Наталія.

Коли в травні сусіди приходили до квартири пенсіонерів, двері були зачинені. Думали, що вони змогли вибратися. Тільки потім зрозуміли, що, найімовірніше, їм не вдалося відчинити двері.

Діти довго шукали інформацію про батьків. Наталія пригадує: «Шукали в інтернеті, я постійно виставляла пости в інстаграмі, фейсбуці. Писала в різні чати. Шукали знайомих, хто залишився в місті, щоб сходили в будинок батьків».

Останки подружжя дістали лише в грудні 2022-го, а через кілька днів окупанти почали зносити будинок.

«Ми ледь встигли. Тіла згоріли, лежали там довго, тому дістали окремі частини, скільки змогли. Ніяких тестів ДНК не було, сказали, що немає з чого робити. Їх поховали на Старокримському кладовищі. Сподіваюсь обох, хоча точно невідомо», – розповіла Наталія.

Людмила Петровська народилася і мешкала в Маріуполі. Виховала п’ятеро дітей. Удочерила доньку чоловіка, коли тій був один рік. У Людмили і Юрія була дача. Людмила Леопольдівна дуже любила вирощувати різні сорти ягід, фрукти, овочі.

«Вона купувала їх на ярмарках, а потім дуже раділа, коли виходив гарний врожай», – пригадала Наталія.

Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, у Маріуполі була тільки дочка Наталія, але – в іншому районі. Дістатися Лівобережного було неможливо через постійні обстріли.

«У мами було звання – Мати-героїня. Але в найгірший час життя ніхто не зміг її з татом врятувати. Мама дуже любила дітей…», – розповіла Наталія.

У Людмили Петровської залишилися п'ятеро дітей, шість онуків і чотири правнуки.