Життя 71-річної Лідії Дюкової відібрав російський обстріл школи у житловому масиві Салтівка у Харкові 2 червня 2022-го.

Коли почалася повномасштабна війна, Лідія з донькою й онуками два тижні переховувалися у підвалі школи. Потім рідні поїхали до Польщі. Лідія не хотіла, казала: у Харкові квартира, тут чоловік похований...

Після того, як одного разу по школі влучила ворожа ракета, дочка вмовила Лідію виїхати до знайомих у Люботин під Харковом. Там було безпечніше.

«Через якийсь час у гіпермаркет біля нашого будинку був приліт. У квартирі вибило вікна. Світло, мабуть, через вибухову хвилю увімкнулося. Сусіди зателефонували мамі, щоб приїхала і вимкнула, бо вночі діє світломаскування. Мама приїхала, попросила вставити вікна. Одразу в Люботин не повернулася. Ночувати пішла в шкільний підвал. Опівночі захотіла в туалет. Піднялася на поверх і після цього стався приліт», – сказала дочка Лариса.

Лідія загинула через вибухову хвилю на сходах. Про втрату матері Лариса зрозуміла з повідомлення у телеграм-каналі її району.

«Вночі я прочитала про приліт в школу. Потім написали, що загинула одна людина. Мене почало колотити. Я відчувала, що це мама. Написали, що загиблу звали Ліда. Наступного дня я зібралася і поїхала в Україну», – додала донька.

Лідія народилася у селищі Комишня Полтавської області. Зростала у великій, інтелігентній родині.

Працювала в архіві Науково-дослідного інституту радіовипробувань, диспетчеркою у тролейбусному депо, на пенсії – прибиральницею в Управлінні патрульної поліції Харківщини.

«У родині, де росла мама, виховували повагу, готовність допомогти. Ці риси мама принесла і в нашу родину. Люди завжди говорили про неї з трепетом, як про ту, що все віддасть іншим. Допомагала колегам після закінчення свого робочого дня. Коли після маминої смерті я приїхала по документи на її останню роботу, начальник, співробітники до сліз тепло про неї говорили», – додала Лариса.

«Ліда любила своє місто, свою Салтівку. Я пам'ятаю, як затишно було в її квартирі, як смачно пахло на кухні... У квітні, перед Великоднем, ми довго говорили по телефону. Я переживала. Та Ліда сказала, що в селі, де вона зараз, спокійно. Що там добрі люди, вона має підтримку. Але вона дуже хотіла додому. Казала: головне, щоб стіни були, головне, щоб дім вистояв, а вікна можна буде засклити... З болем розповідала, як Росія нищить місто – квітники, парки… Так багато квітів завжди було, так красиво... Люди гинуть.... За що?», – сказала двоюрідна сестра Юлія Косинська.

У Лідії Дюкової залишилися донька, онук та онука.