Старший солдат Костянтин Плоский, позивний Бро, загинув 8 травня 2024 року в бою в районі Старомайорське на Донеччині. Разом із братом вони зачищали будинок біля їхніх позицій від двох окупантів. У квітні захиснику виповнилося 28 років.

Костянтин народився в місті Дніпрі. Після школи вступив до коледжу при Дніпровському державному аграрно-економічному університеті, а згодом – і до самого університету. Там здобув ступінь бакалавра. Любив читати, цікавився історією, саморозвитком, психологією. Досконало знав українську.

За словами близьких, у Костянтина була дуже гарна пам’ять, тож йому дуже легко давалося все нове. Був приємним у спілкуванні, добрим, намагався всім допомогти. Поза роботою був людиною «домашньою», не дуже любив подорожі чи якісь активності. Хоча постійно ходив у тренажерний зал, тримав себе у формі. Любив спокій, природу, гори, спілкування з друзями.

Під час навчання на перших курсах почав працювати у компанії «Нова пошта». Професійну історію мав з розривом – у 2016-му хлопця призвали на строкову службу. Потрапив до лав Нацгвардії, служив рік у рідному місті, потім ще пів року – на контракті. Хотів іти воювати в АТО, але не пройшов медкомісію через зір. Після служби повернувся на «Нова пошта», встиг попрацювати і в Одесі, а згодом обійняв посаду керівника відділення №76, вже у рідному місті, Дніпрі. На фронт пішов вже з посади керівника відділення.

У березні 2022 року Костянтин долучився до лав 128-ї окремої бригади територіальної оборони. Спочатку служив на посаді діловода. Підрозділ стояв на Запорізькому напрямку. Рідний брат Костянтина – Максим – згодом також вступив до армії, але служив на Харківському напрямку. Брати хотіли бути разом, і на початку 2023 року Максиму вдалося перевестися до Костянтина в бригаду. Костянтин служив вже на посаді командира відділення. У 2023 році його відправили під Старомайорське. Мали зробити взводним, але не встигли.

«Я одного мінуснув, залишився другий, він заховався у будинку. Ми пішли туди, я жахнув по хаті із ПЗРК, накрив там його. Обертаюсь – а Костя лежить. Той, другий росіянин, виявляється, був живий. Він одним пострілом у голову вбив мого брата. Але він по повній заплатив за це», – розповів Максим про останній спільний бій з братом.

«Купили мені собаку, подарували, незадовго до цієї трагедії. Тепер хоч не так безнадійно одиноко. А сам він все відкладав, казав: «Після війни». Машину собі хотів купити, ми з чоловіком якраз думали йому зробити такий подарунок. І теж не встигли», – додала мама Оксана.

Поховали Костянтина в рідному місті.

У нього залишились батьки і брат.