Молодший сержант Костянтин Голос на псевдо Ліпіла загинув 19 червня 2024 року на бойовому завданні між селами Кислівка та Іванівка Харківської області. За два до цього воїну виповнилося 34 роки.

Костянтин народився в білоруському місті Барановичі. Але виріс і жив у Івано-Франківську. Закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, де опанував спеціальність інженера радіо- і телекомунікацій. У цивільному житті працював кранівником в компанії «Бетон-Буд сервіс».

На початку повномасштабної війни чоловік долучився до ЗСУ. Проходив службу в 48-ій Кам'янець-Подільській інженерній бригаді. Був медиком та сапером. За час служби отримав відзнаки «Залізний хрест» та «За Честь».

«Ліпіла» на жаргоні означає лікар. Побратими казали, що Костянтин «ліпив» (лікував) і людей, і тварин.

«На фронті Костянтин користувався повагою, його цінували як спеціаліста. За рік виріс з рядового до молодшого сержанта. У взводі був третім командуючим. Побратими згадують його як дуже сміливого і відповідального бійця. Питали: «Звідки в тебе стільки хоробрості?». Відповідав: «Та боюся я кожен раз, але треба робити роботу, боронити неньку». Розповідають, що Костя працював завжди важче всіх, бо виконуючи на рівні зі всіма бойові завдання, був укомплектований рюкзаком бойового медика і завжди на ньому висіли евакуаційні носилки. Був доброю і чуйною людиною, лікував і побратимів, і тварин. Сам, 5 разів контужений, з обмороженими кінцівками, лікарняних не брав, лікувався сам, не хотів лишати побратимів. За всю війну у відпустці був двічі по 10 днів. Зі слів командира, не хотів лишати хлопців. Дуже важко переживав втрату кожного бійця... Був людиною неконфліктною, дуже справедливою. Воювати не хотів, але коли отримав повістку, пішов, не роздумуючи. Сказав: «Мама, я повернуся Героєм»... Пройшов найважчі бойові точки: Луганськ, Донецьк, Лисичанськ, Бахмут, звільнення Херсона, пекельні бої у Соледарі, Куп'янську. І поліг у бою на Харківському напрямку», – розповіла рідна сестра загиблого.

Поховали захисника на Алеї Героїв Чукалівського кладовища.

Вдома на Костянтина чекали мама Алла Володимирівна, бабуся Раїса Іванівна та сестра Олена.