Старший солдат Костянтин Фурсов, позивний Костиль, загинув 17 травня 2022 року під час оборони заводу «Азовсталь» та міста Маріуполь на Донеччині. Герою назавжди 38 років.

Костянтин Олександрович народився і прожив усе життя в місті Полтава. Отримав фах годинникаря в місцевому професійно-технічному училищі №31. Мав чудовий голос, володів художнім свистом, вмів грати на тромбоні та губній гармошці, любив збирати мініатюрні моделі з дерева. Захоплювався історією, філософією та науковою фантастикою. Ще любив авто- та мототехніку, отримував неабияке задоволення від мотоподорожей. Міг багато і довго розповідати про красу зброї. До 2014 року мав ремонтно-будівне приватне підприємство. Дуже любив свою справу та майстерно її виконував.

Однак коли почалася російсько-українська війна 2014 року, чоловік змінив фах і став військовослужбовцем ЗСУ. Брав участь в АТО/ООС. Служив у різних підрозділах: в 54 ОРБ (2014-2015 рр.), 131 ОРБ (2015 р.), 25 ОМПб (2016-2017 рр.), 36 ОБрМП (2018 р.). З 2019-го воював у лавах Окремого загону спецпризначення НГУ «Азов», де був розвідником-снайпером. Від 24 лютого 2022 року Костянтин разом із побратимами боронив від російських окупантів місто Маріуполь.

За роки служби військовий був нагороджений нагрудним знаком «Учасник АТО», нагрудним знаком Полтавської обласної ради «За вірність народу України», медаллю «За жертовність і любов до України», медаллю Полтавської обласної організації ветеранів Афганістану «За мужність та активну громадську діяльність», нагрудним знаком «25 батальйон Київська Русь», медаллю «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«Справжній воїн і гідний син своєї нації. Харизматичний, самодостатній, неординарний. Людина совісті й честі. Той, хто за життя не образив жодної живої душі. Людина, чиєю силою і мудрістю я захоплююсь. Мені за честь бути його дружиною! Костиля згадують як справжнього воїна, а ще – як дуже доброго, теплого, справжнього, мужнього та оптимістистичного до самого кінця», – розповіла Марина Фурсова.

4 лютого 2023 року Костянтина поховали на Алеї Героїв Затуринського кладовища Полтави.

У воїна залишилися батьки та кохана дружина.