10-річну Катерину Вінарську російські військові вбили 25 лютого поблизу села Базаліївка Харківської області.

Катерина зі сім’єю жила в Харкові. У перший день повномасштабної війни батьки з міркувань безпеки вирішили відправити доньку до бабусі й дідуся в село Новий Бурлук. Тієї ж ночі Катя чула там гучні обстріли. Наступного дня бабуся наказала не залишати онуку вдома на самоті, тож дідусь, збираючись забрати дружину з роботи, взяв дівчинку з собою. На зворотному шляху російські військові відкрили вогонь по їхній машині.

«Онука позаду сиділа, і лізе наперед. Я кажу: «Катя, куди ти лізеш, зараз будемо вдома!» Вона підіймає курточку і каже: «Бабуся, подивись!». А в неї тут – дірочка… Дідусь кричав, сварився, по танках кулаками бив. Я кричу: «Є медик?» Прийшов хлопець, подивився, каже – в неї куля на виліт, ви її довезете до найближчої лікарні. Зробив їй укол знеболюючий, перемотав, дали мені дві сигнальні ракети, сусіди зробили білий прапор з сорочки, і ми поїхали на Чугуїв», – розповіла про той день Марія Ківшарь, бабуся дівчинки.

Дорогою, поблизу Базаліївки, бабуся та дідусь дівчинки побачили колону російських військових. Марія Ківшарь тримала «білий прапор», запустила сигнальну ракету, однак російські військові відкрили вогонь. Катя сиділа попереду, вона загинула.

«Кобилою привезли Катю додому, поховали вдома в садку. Дідусь два дні лежав вдома на могильці… Якби не друзі, сусіди, куми – його б вже не було!», – розповіла Марія Ківшарь.

Пізніше дівчинку перепоховали на сільському кладовищі. Дідусь приніс на могилу дитячий рюкзак з її улюбленими речами.

«Дідусь все поклав їй. Вона любила єдинорогів, їй хотілося качечку… Вона любила камінчики збирати, їх перефарбовувала...», – розповіла бабуся загиблої.