Капітан Іван Волочій загинув 7 березня 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Грушуваха на Харківщині. Офіцеру було 26 років.

Іван народився в селі Бересток Тернопільської області. Зі школи мріяв про службу у лавах прикордонних військ. 2016 року став випускником Національної академії Державної прикордонної служби України. Згодом молодий лейтенант пішов на службу. А вже 2018-го виконував бойові завдання на території ООС. Цього ж року закінчив Європейський університет та здобув ступінь магістра.

Повномасштабну війну підрозділ Івана зустрів на Донеччині – біля Мар’їнки. Прикордонники підсилювали підрозділи ЗСУ в боротьбі проти російських окупантів. Врешті їх перемістили на Харківщину. Іван командував групою. Був грамотним та відповідальним офіцером. І в одному із запеклих боїв, на жаль, загинув.

«Колона рашистів, яка сунула вглиб України, під час спроби переправитися через канал Дніпро-Донбас отримала жорсткий опір. Рух російських окупантів стримувала мобільна група прикордонників на чолі з капітаном Іваном Волочієм спільно з підрозділами ЗСУ. Захисники України завдали масованого удару по загарбниках. Злагоджені та професійні дії українських воїнів під час маневреної оборони дали гідний результат. Ординські війська зазнали значних втрат в живій силі та техніці, а подальше просування противника стало неможливим. На жаль, під час запеклого бою командир мобільної групи прикордонників капітан Іван Волочій отримав смертельне поранення внаслідок розриву танкового осколково-фугасного снаряду окупантів… Спочивай з миром, побратиме!» – так описали події того дня у ДПСУ.

«Він дуже любив активний відпочинок, постійно мандрував по Україні. Наприклад, ми за 10 днів встигли побувати в Одесі, Чорноморську, Олександрії, Івано-Франківську, Буковелі, а потім заїхали ще до батьків. Активно займався спортом: підтягування, біг, штанга, бруси. Дотримувався правильного харчування, не палив, любив грати у футбол і волейбол. Окрім мужності, сміливості та стійкості, Іван також був добрим і чуйним. Не міг пройти повз тварин, яких дуже любив, навіть на відстані просив показати йому домашніх улюбленців. Завжди мав план на завтрашній день, знав чітко, як він хоче жити, де бути і задля чого. Просив всіх навкруги проживати життя на повну, радіти йому, не розумів, як можна просто сидіти, не зробивши за день бодай однієї корисної справи. Любив музику. З ним можна було поговорити про все на світі. Він умів знайти влучне слово під кожну подію, був мудрим і дуже чесним. Любив танцювати. Був людиною, яка відкривалась із кожним днем з різних сторін», – розповів рідний брат загиблого Андрій.

Посмертно Івану присвоєно звання майор та нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали воїна у рідному селі.

В офіцера залишилися батьки, брат, похресниця та друзі.