Старший солдат Іван Вітковський на псевдо КОРН поліг 26 вересня 2024 року поблизу селища Райгородок на Донеччині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення від удару російської КАБ. Захиснику тепер назавжди 21 рік.

Іван був родом з міста Запоріжжя. Закінчив Запорізький економіко-правничий коледж. Потім навчався у Запорізькому національному університеті за спеціальністю «Фізична культура і виховання». Цікавився військовою справою з юнацтва, почав готуватися і навчатися цьому задовго до повноліття. Брав участь у пошуку інформації, написанню статей для військових спільнот, був дотичним до військових спільнот і військової справи. Був творчою, креативною, унікальною людиною. Любив малювати і майструвати.

З 2018 року зацікавився пошиттям військового спорядження для себе. Згодом почав активно розробляти, відшивати спорядження для вузького кола військовослужбовців. Потім відкрив невелике виробництва з пошиття тактичного спорядження. Мріяв про його розширення, розвиток із командою. Робив, розробляв, конструював і доводив до ідеалу вироби, які і зараз користуються попитом серед військовослужбовців.

27 лютого 2022-го у віці 18 років хлопець доєднався до війська. Брав участь у бойових діях на Миколаївському і Херсонському напрямках. Служив на посаді інструктора з інженерної підготовки у 131-му окремому розвідувальному батальйоні ЗСУ. Забезпечував побратимів якісними і сучасними навичками: як теорії, так і практики встановлення, знешкодження, проходження мінних загороджень противника. Був професіоналом, фахівцем інженерної справи, ділився знаннями із специфіки роботи інженерних боєприпасів. Активно допомагав екіпажам БПЛА та FPV. Брав безпосередню участь в розробці та виготовленні засобів ураження противника.

Іван був нагороджений внутрішніми нагородами військової частини, орденом «Хрест розвідника», нагородами за захист Батьківщини. Мав посвідчення ветерана війни.

«Для мене він був щиро і палко люблячим, ніжним чоловіком, піклувався, захищав, дуже кохав, змінювався на краще. Був людиною слова, підтримкою та опорою. Про таке кохання можна тільки мріяти, завжди бажаю всім зустріти та пізнати таку любов і таку людину поряд. Він завжди поєднував в собі силу духу, був відповідальним, мужнім, мав силу фізичну, витривалість. Він був неабияким фахівцем інженерної справи та у багатьох сферах: як військової справи, так і свого покликання, свого хобі, яке було справою життя. Почав готуватися і цікавитися військовою справою задовго до повномасштабного вторгнення. Завжди відточував свої навички, планував доєднатися до війська ще юнаком. Користувався авторитетом і повагою серед багатьох бійців. Був відомий як ідейний, хоробрий, сміливий воїн, справжній герой, справжній чоловік, вірний друг і професіонал. Завжди прагнув до розвитку, вмів доступно і просто пояснювати, ніколи не соромився пізнавати нове, запитувати, був розумний, амбітний. Попри все, залишався вірним своїй справі, своєму коханню, своїй країні, своїм друзям, яким завжди допомагав і був готовий допомогти», – розповіла наречена полеглого захисника Єлизавета.

Поховали Івана на Алеї Слави кладовища Святого Миколая міста Запоріжжя.

У захисника залишились мама, бабуся і наречена.