top of page
Іван Процик

Іван Процик

26 червня 2022 року

Солдат Іван Процик загинув 26 червня 2022 року поблизу селища Вовчоярівка на Луганщині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок танково-артилерійських обстрілів ворога. Воїну назавжди 36 років.

Іван народився у місті Пустомити Львівської області. У 2004 році закінчив Львівське вище професійне училище, здобув фах помічника машиніста електропоїзда. У 2010-му закінчив Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «Менеджмент». Одружився та переїхав до селища Щирець. Працював у ТзОВ «Технологічно-експериментальний завод». Добре розумівся в комп'ютерах і техніці, часто родичі звертались за допомогою у ремонті та налаштуваннях. Захоплювався автомобілями, любив слухати музику, весь вільний час проводив із сім'єю.

З перших днів повномасштабної війни чоловік служив в роті охорони рідного міста Пустомити. У травні став бійцем 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила. Обійняв посаду старшого стрільця та вирушив боронити Луганщину.

Під час служби був нагороджений орденом «Хрест Героя» від 24-ої ОМБр, а посмертно – орденом «За мужність» lll ступеня.

«Найкращий у світі коханий чоловік і турботливий тато. Дуже дбав про дітей, переживав за їхнє майбутнє. Кожного разу, коли телефонував додому, запитував насамперед про всіх рідних. Був дуже добрий, розумний, щирий, люблячий, розсудливий, вмів завжди підтримати й розрадити. Дуже відповідальний, завжди сумлінно виконував будь-яку роботу. Ми втратили найдорожче, сенс нашого життя. Я дуже вдячна за щасливі роки. У наших серцях назавжди залишаться теплі і болючі спогади про нашого Героя!», – розповіла дружина полеглого бійця Тетяна.

Поховали захисника в селищі Щирець на Львівщині.

Вдома на Івана чекали батьки, сестра, дружина, дві доньки, рідні та друзі.

Розкажіть про цю історію іншим

Інші загиблі

Вовчоярівка, Луганська область

Допоможіть зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих:

bottom of page