Солдат Іван Бубало загинув 7 березня 2022 року під час звільнення Київщини від російських окупантів. Захисник отримав смертельні поранення в бою біля села Слобода-Кухарська. Воїну назавжди 35 років.

Іван народився у селищі Любешів Волинської області. Закінчив Любешівський НВК, після школи працював будівельником. У вільний час любив рибалити та ходити на полювання.

Під час повномасштабної війни Іван захищав Україну у лавах 10-ї окремої гірсько-штурмової бригада. Служив на посаді механіка-водія бойової машини піхоти. Був відданим і сміливим бійцем.

«Іван був дуже рішучою особистістю. Про нього завжди казали, що він мав золоті руки, бо вдався у свого діда-коваля. Бойові побратими знали, що він відремонтує все. Мій братик завжди мав загострене відчуття справедливості, тому й став одним з перших, хто брав участь у Помаранчевій революції, а згодом – у Революції Гідності. Свободолюбивий, завжди веселий, товариський, щирий...Він знав свій родовід, любив історію, природу і риболовлю. Роки служби вважав найкращими роками свого життя… Не раз чула від нього: «Тут я себе знайшов...», «Поруч найкращі побратими – вірні й справедливі…» – розповіла сестра Альона.

Вчитель Івана Микола Савчук присвятив йому вірш:

«КОМУ СУДИЛОСЬ – ТРЕБА ЖИТИ!
Іванку, рідний наш Іванку,
Чом не встаєш ти спозаранку?..
Он на Стоході сплять човни,
Вже зачекалися вони.
А пам’ятаєш, дні бували:
Зберуться батько й син Бубали,
Й гайда по рибу на Стохід,
То на човні, а то і вбрід…
Чому сьогодні на світанку
Не розбудив ти матір зранку?..
Чому до глека молока
Не простягнулася рука?
Чому не взяв в кишеню хліба,
Щоб і на нього ловити рибу.
І чайка здалеку: «Чомуууу?!».
Та не судилося йому…
На місці не спинити час,
Він йде і підганя
КОМУ СУДИЛОСЬ – ТРЕБА ЖИТИ!
Іванку, рідний наш Іванку,
Чом не встаєш ти спозаранку?..
Он на Стоході сплять човни,
Вже зачекалися вони.
А пам’ятаєш, дні бували:
Зберуться батько й син Бубали,
Й гайда по рибу на Стохід,
То на човні, а то і вбрід…
Чому сьогодні на світанку
Не розбудив ти матір зранку?..
Чому до глека молока
Не простягнулася рука?
Чому не взяв в кишеню хліба,
Щоб і на нього ловити рибу.
І чайка здалеку: «Чомуууу?!.».
Та не судилося йому…
На місці не спинити час,
Він йде і підганяє нас:
Кому судилось – треба жити,
Як наш Іван, життя любити!»

Івана Бубала нагородили посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали військовослужбовця у рідному селищі.

В Івана залишилися батьки, дружина, троє дітей і сестра. Батько захисника з перших днів війни перебуває в лавах ЗСУ.