Головний сержант Іван Боровик на псевдо Борман поліг 4 червня 2024 року поблизу села Карлівка на Донеччині. Виконуючи службові обов’язки, отримав смертельну вибухову травму на позиції. У травні військовому виповнилося 34 роки.

Іван народився в селищі Чорнухи Полтавської області. Закінчив місцеву загальноосвітню школу I-III ступенів імені Г. С. Сковороди. Вищу освіту здобував у Полтавській державній аграрній академії, в якій перервав навчання, оскільки вирішив пройти службу в ЗСУ. Дуже любив рибалити, привчав до цього сина Єгора. Працював в охороні, займався будівельними роботами, зводив будиночки, альтанки з дерева на базах відпочинку.

У березні 2021 року чоловік підписав контракт із ЗСУ. Службу проходив у 59-ій окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. Обіймав посаду головного сержанта взводу зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. Отримав відзнаку «Золотий хрест».

«Іван був чудовим безкорисливим другом, що завжди приходив на допомогу, люблячим сином, братом і батьком. У кожній компанії був її душею, чудово сходився як із людьми старшого віку, так і з ровесниками, а діти його просто обожнювали. Став на захист країни ще до повномасштабного вторгнення ворога – 24 березня 2021 року. Свій військовий шлях почав на сході, біля Бахмута, потім було навчання в Десні, і перед самим вторгненням направлений в Олешки Херсонської області, де і зустрів ворожу навалу. Військові не встигли відійти на правий берег Дніпра і залишилися під окупацією. Але Боровик мав постійний зв’язок з командуванням, передавав дані про розміщення техніки і живої сили ворога, по яких відпрацьовувала потім влучно наша артилерія. Ризикуючи життям, проходячи через ворожі пости, Івану вдалося перебратися на територію, підконтрольну нашим військам. Після недовгого відпочинку він повернувся до своєї частини. Далі були Миколаїв, Херсон, Чорнобаївка, і потім схід... Боровик Іван воював на Авдіївському напрямку, потім – на Покровському. Ніс службу біля Невельського, Первомайського, Красногорівки, Карлівки... На його рахунку не одна вдало проведена військова операція. Івана поважали побратими, серед яких він мав неабиякий авторитет. Завжди говорив: «Військова справа – це моє». Але за цей час дуже втомився... Пам'ять про нашого Ваню навічно житиме в наших серцях», – розповіла його мама Марія Тимофіївна.

Поховали захисника в рідному селищі.

У Івана залишились батьки Віталій Іванович та Марія Тимофіївна, брат Станіслав, син від першого шлюбу Єгор, кохана дівчина Олена.