Життя Ірини Нос відібрав російський обстріл 26 березня 2022 року у селі Довгеньке Ізюмського району Харківщини. У її дім прилетів снаряд.

Ірина мала інвалідність третьої групи. Останніми роками не могла пересуватися.

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми швидко втратили зв'язок зі світом, не знали, що відбувається. Спершу нас регулярно бомбила авіація, але по житлових будинках не кидали. За що нас бомблять, ми теж не розуміли, наших військових в селі ми не бачили, – згадує молодший син Ірини Віталій. – Уранці 26 березня о 6.00 я вийшов з будинку і в дворі підірвався на протипіхотній міні. Видно, за ніч їх порозкидали. Тесті відвезли мене під обстрілами в лікарню».

Ввечері того ж дня в будинок з матір'ю та бабусею Віталія прилетів снаряд. Він потрапив у спальню, де буди жінки.

«Бабуся вижила, а на маму обвалилася стеля і дуже її придушила. За кілька годин маму дістали сусіди, віднесли в інший дім, але вона більше не прийшла до тями, – розповів Віталій. – Російські війська почали стирати село з землі, тому маму не змогли поховати на кладовищі, зробили це в саду. Потім ми перепоховали».

Віталій отримав поранення у живіт, руку та ногу. Він пережив дві операції в Дніпрі. Унаслідок поранень у чоловіка немає частини органів. Бабусю з Довгенького евакуювали українські військові.

Ірині Нос був 61 рік. Народилася на хуторі Мазанівка біля Довгенького. Дитиною переїхала з батьками в село. Мала аневризму, останні сім років була лежачою. За фахом Ірина – секретарка. А працювала вихователькою у дитячому садочку.

«Мама була дуже доброю, ідеальною мамою. Любила свій дім, свою територію. Завжди тримала їх в порядку, а коли не змогла ходити, дуже переживала, бо любила працювати вдома. Красиво малювала. У дитячому садочку всі стіни були розмальовані її звірятками і квіточками», – додав Віталій.

Чоловік Ірини Нос помер. У неї залишилися два сини і мати.