Солдат Ілля Снігур, позивний Безмежний, поліг 7 травня 2024 року поблизу міста Лиман на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні вогнепальні поранення. Йому назавжди залишилось 27.

Ілля народився в місті Жмеринка Вінницької області. Навчався у місцевій школі №4. Потім закінчив Браїлівський професійний ліцей. Пройшов строкову службу в прикордонних військах. У цивільному житті працював на будівництвах. На дозвіллі любив рибалити, малювати та займатися спортом.

Під час повномасштабного вторгнення чоловік долучився до лав захисників. Служив у 120-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Був кулеметником у 170-му батальйоні.

«Ілля мав щиру душу. Він – промінь сонця у погану погоду. Найдобріша людина з тих, кого я знала, про нього сказати можна лиш хороше, жодної поганої згадки немає. Дуже уважний. Людина, що вміла слухати та дослухатись, завжди зі щирими побажаннями до всіх. Попри те, що ми двоюрідні та маємо різницю у віці, ми завжди росли як рідні, пліч-о-пліч. У мене завжди була гордість за те, що у мене є старший брат, якого я так любила, а тепер в мене гордість за його мужність, бо в перший день війни прийняв рішення про повернення до України: «Якщо всі втечуть за кордон, то хто ж захистить рідну державу, моїх рідних?». Він став в ряди добровольців, потім долучився до Жмеринської тероборони, а далі разом із побратимами 170-го батальйону 120-ї бригади стримував ворога у найгарячіших точках Донецької області. На початку травня 2024 року Іллю та його побратимів перекинули на виконання бойових завдань на Краматорський напрямок, а 7 травня він втратив найцінніше – своє життя, можливість планувати, мріяти, створювати сім’ю та насолоджуватись життям», – розповіла двоюрідна сестра загиблого Марія Колесник.

Поховали воїна на Алеї Слави цвинтаря в рідному місті.

В Іллі залишилась велика сім’я: мати Інна та батько Олександр, рідна сестра Анастасії та її діти, двоюрідні сестри та брати, хресні батьки, бабуся та дідусь, тітки та дядьки.