54-річний капітан Ігор Прокопчук, позивні Сармат та Десна, загинув 1 серпня 2023 року поблизу селища Новоселівське на Луганщині. Близько 7 ранку год офіцер дізнався, що у його бійців, більшість яких були поранені, але все ще стримували атаки ворога на передовій, закінчилися набої. Незважаючи на своє поранення, він вирішив очолити групу, яка мала доставити боєкомплекти на вогневі позиції. Під шаленим мінометним вогнем, втративши по дорозі майже усю групу, Ігор дістався позиції своєї роти та доставив БК. Організувавши евакуацію поранених, сам прикривав відхід своїх підлеглих та стримував атаки ворога майже 30 хвилин, свідомо жертвуючи власним життям. Близько 9:00 офіцер отримав смертельне поранення від прямого влучання мінометного снаряду у ротний опорний пункт.

Ігор народився у селищі Нова Борова Житомирської області. Закінчив Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, здобув фах вчителя початкової військової підготовки та фізичного виховання. З 1993-го працював за професією. У 2007-2008 роках був вантажником і майстром гірничо-збагачувального комплексу. Любив збирати гриби, грати у футбол, брати участь у спортивних змаганнях, навчати дітей, садити дерева та кущі, дивитися телевізор.

У 2015 році чоловік був мобілізований до лав Збройних сил України. Брав участь в АТО на території Луганської та Донецької областей. Обіймав посаду заступника начальника штабу та виконував обов’язки начальника штабу батальйону 95-ої окремої аеромобільно-десантної бригади. Через рік повернувся до цивільного життя. Працював на посадах начальника відділу економічної безпеки, гірничого майстра та вчителя предмету «Захист України» у Новоборівському ліцеї за сумісництвом. З 2020-го був заступником голови селищної ради з питань діяльності виконавчих органів влади в селищі Нова Борова.

У 2022-му Ігор очолив роту охорони при другому відділі Житомирського територіального центру комплектування та соціальної підтримки у Хорошеві. У 2023 році став командиром 5-ої механізованої роти 32-ї окремої механізованої бригади ЗСУ та вирушив на передову.

«Мій чоловік належав до категорії людей, які не підлягають мобілізації (інвалід II групи, держслужбовець). Але жодної миті він не сумнівався у правильності прийнятого рішення захищати Україну, адже все життя вчив молоде покоління не боятися, бути вірними захисниками Батьківщини. Його сумління не дозволило пересиджувати цей складний час у безпечному місці, коли вже стільки загинуло молоді, дітей, жінок, чоловіків. Був дуже скромним і відповідальним. Ніколи не гнався за званнями та посадами, завжди жартував: «Я старий капітан і мені це подобається». Всі, хто його знали, відчули дійсно велику втрату», – розповіла Жанна Прокопчук.

Поховали офіцера у рідному селищі. На його честь розпочали футбольні змагання з перехідною нагородою.

В Ігоря залишилися мама Марія Феліксівна, брат Сергій, дружина Жанна, сини Кирило та Роман.