Старший солдат Ігор Погребець загинув 23 липня 2024 року біля села Сергіївка Донецької області. Під час розмінування позиції він підірвався на міні. Захиснику було 24 роки.

Народився Ігор в селищі Понорниця на Чернігівщині. Зі старшою сестрою вони були нерозлийвода. Розділив з нею захоплення кулінарією. Після закінчення коледжу вступив до Національного університету «Чернігівська політехніка» на спеціальність автомобільний транспорт. Магістратуру закінчив з відзнакою. Диплом захистив уже під час війни. Коли Ігор поїхав до Чернігова, він закохався у це місто. Саме тут зустрів своє перше і єдине кохання – Вікторію.

«Ігорьок з Вікою зустрічалися сім років. У них були справжні подружні стосунки. Хотіли зіграти весілля, але то навчання, то на ноги треба стати, то рік високосний. Цього року вже наважились і навіть дату обрали. Але не судилось», – розповідає мама захисника Наталія Іванівна.

Її син любив машини і мотоцикли та мріяв після війни відкрити СТО. Займався спортом. Був надзвичайно веселим і товариським. А ще Ігор завжди був дуже працьовитою людиною. Із перших років навчання шукав підробіток. У 2020 році влаштувався на «Нову пошту».

У перші години повномасштабної війни Ігор не спішив виїхати з Чернігова: сказав, що спершу треба здати зміну, гроші, закрити всі справи… А коли зробив усе, що від нього залежало, виїхати вже було неможливо. Ігор кілька тижнів допомагав військовим в обороні міста, будував укріплення.

«Він уже душею був із захисниками. Отримав повістку 9 березня 2022-го, хоча йому був лише 21 рік. Та Віка казала, що він би все одно пішов, бо подумки був уже там, з хлопцями на позиціях», – додає Наталія Іванівна.

Ігор служив водієм у інженерно-саперному взводі. Обороняв Чернігівщину, брав участь у звільнення Харківщини, воював на Донбасі. Був командиром групи, командиром машини мостоукладників інженерно-саперного взводу танкового батальйону.

«Коли він ішов на війну, був зовсім молоденьким хлопчиком. А за ці 2,5 роки – постаршав на 10, – каже Наталія Іванівна. – На похоронах казали, що він був як іскорка, притягував людей і поважав їх, а вони – його. На роботі Ігоря любили. Там у нього було багато друзів. Попрощатися з ним приїхало дуже багато людей і з міста, і з фронту. Дуже за ним жалкували».

Поховали захисника у рідному селищі.

В Ігоря залишились батьки, сестра, кохана та рідні.