56-річний Ігор Мельніков загинув в Ізюмі на Харківщині 7 березня 2022 року.

«У нашому будинку не було підвалу, щоби ховатися від обстрілів. А з нами були онуки. Старший на той час мав 11 років, молодший – півтора, – розповіла дружина Ольга. – Коли Ізюм почали бомбити, ми з донькою і онуками пішли в підвал до моєї мами. Чоловік ходив на чергування на роботу. Працював в охороні на автопідприємстві. З автобази возив сусідам хліб».

Ольга каже – її чоловік нічого не боявся. Вона просила його під час обстрілів ховатися у підвалі церкви, що неподалік місця роботи. А він відповідав: «Не переживай. Якщо треба буде, спускатимуся в оглядову яму».

«5 березня ми просиділи вдома в підвалі, було дуже страшно. Того ж дня вирішили вивозити доньку з онуками. Я попросила Ігоря, щоби ми разом їхали. Він сказав нам тікати, а сам залишиться доглядати за домом і собакою. Заспокоював: «Це все швиденько пройде, і ви через пару тижнів повернетеся», – додала Ольга.

Того ж дня вона з онуками і донькою поїхали на Черкащину. 7 березня вчергове зателефонувала чоловіку. Він розказав, що їхній район почали обстрілювати, тому поїде на роботу, а по дорозі заїде до тещі, щоби заспокоїти.

«Це була остання наша розмова. Коли він повертався додому, колона розстріляла його машину. Вона згоріла», – сказала Ольга.

З Ігорем було ще два чоловіки – батько і син. Три тіла ще тиждень лежали край дороги. До них почали навідуватися собаки. Друзі, ризикуючи життям, однієї ночі забрали загиблих і прикопали на кладовищі. Після ексгумації понівечені тіла не відокремлювали – поховали в одній могилі.

Ігор Мельніков працював водієм. Мав бізнес, возив із Німеччини автозапчастини. До 2014 року торгував на ринку біля Горлівки на Донеччині.

«Ігор здоров'я не мав, отримав інвалідність через хворобу суглобів і почав працювати охоронником на автопідприємстві, – додала Ольга. – У нас була чудова родина. Він дуже любив нашу доньку, онуків. Коли старшому сказали, що дідусь загинув, він замовк на два місяці. Ми мусили звертатися до психологів».

Ігор познайомився з Ольгою на її роботі – в хлібному магазині.

«Помітила, що до нас щодня почав приїжджати дуже красивий хлопець, все усміхався. Казав: «Ви ж мені залиште заварних тістечок, бо в мене собака нічого, крім них не їсть». Це в нього були такі жарти, а я їх сприймала всерйоз. Так він їздив із пів року, поки ми не почали зустрічатися, – пригадала Ольга. – Його дійсно можна назвати зразковим чоловіком. Всі сімейні проблеми були на ньому. Я почувалася, як за кам'яною стіною. Його дуже любили друзі, сусіди. Кому міг, всім допомагав. А хобі з самого дитинства були машини, сам їх ремонтував. Мав золоті руки. Навіть міг одяг зашити краще за мене».

В Ігоря Мельнікова залишилися дружина, донька та двоє внуків.