Життя 50-річного Ігоря Маркевича відібрала російська армія в Ірпені на Київщині. 6 березня 2022 року чоловік отримав осколкове поранення скроні внаслідок мінометного обстрілу на перехресті вулиць Матвія Донцова (колишня Тургенівська) та 8 березня.

Ігор не виїхав з окупації, оскільки в місті залишався його літній батько. Тато ж через кілька днів після втрати сина теж помер.

Ігор Маркевич був родом із села Білка Житомирської області. Школу закінчив у Туркменській РСР, а опісля – служив у будівельних військах радянської армії. Працював на заводі, будівництві, в лісництві та приватних фірмах. Був майстром-деревообробником, а також закінчив курси газозварників. Жив у Ірпені на вулиці Павленка.

«Роботу з деревом тато дуже любив. Можливо, тому, що в дитинстві багато часу проводив у лісі. Працюючи у фірмах і в приватному порядку, встановлював дерев'яні сходи та поручні у квартирах, будинках. Іноді жартував, що йому так подобається робота з деревом, що готовий робити її безкоштовно», – розповів син Антон Маркевич.

Чоловік умів орати землю, сіяти, косити, рубати дрова, засолювати й коптити сало, м'ясо. Його захопленням була риболовля. Також дуже любив збирати гриби. Часто повертався з лісу з повним кошиком та сам їх чудово готував. Обожнював природу, добре орієнтувався в лісовій місцевості. Умів розвести вогнище навіть в дощ та помічав красу навколо – захід сонця, квітку, спів солов'я. Завжди допомагав дружині в приготуванні страв на свята, консервував овочі й фрукти на зиму.

«Любий Ігорю, ти був коханим чоловіком та люблячим батьком. В тобі було стільки тепла, любові та ніжності», – сказала дружина Оксана Маркевич.

«Тато мав багато родичів і старався з усіма підтримувати стосунки. Ніколи не пропускав поминальні дні та з великою теплотою згадував своїх покійних маму, дідуся, бабусь. Шанував рідних тіток, двоюрідних братів і сестер. Рідне село обожнював. Навіть коли вже не жив там, а тільки приїжджав у гості, то знав усіх мешканців. Він мав мирний характер, не ганявся за грошима, часто надавав послуги безкоштовно. Не заздрив. Любив жартувати, але завжди по-доброму. Ніколи не бував агресивним та водночас не боявся небезпеки», – додав син Антон.

У Ігоря Маркевича залишилися дружина, двоє синів та інші рідні.