Солдат Ігор Маляр на псевдо Циган загинув 26 березня 2022 року в місті Маріуполь на Донеччині. Захиснику назавжди 20 років.

Ігор народився в селі Северинівка на Вінниччині. Закінчив Тульчинський технікум ветеринарної медицини, де отримав спеціальність ветеринара. Під час навчання працював підсобним робітником у ТОВ «Вінницька птахофабрика «Наша ряба». 2020 року був призваний в Національну гвардію України. Служив у Маріуполі. Захоплювався рибалкою, любив кататися на мотоциклі, любив вирощувати кроликів.

З початку повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь. Був стрільцем 2-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону.

«Син у квітні 2022 року мав демобілізуватися. А 24 лютого о шостій ранку подзвонив: «Мамо, почалася велика війна. Виїжджайте в безпечне місце. Нас мають вивезти до Запоріжжя». А згодом повідомив, що вони залишаються в Маріуполі. Сказав: «Ми стоятимемо до останнього, нікуди звідси не поїдемо. Несемо бойові чергування і допомагаємо цивільним людям». Згодом зізнався, що нічого не їли, бо всю їжу віддавали голодним діткам. Говорив про велику кількість трупів. Востаннє ми розмовляли 25 березня. Сказав: «Мам, тут дуже бомблять. Страшно… В мене все добре. Давай, бо немає коли». Наступного дня я була на роботі. На якийсь час в мене стиснуло серце, аж перехопило дихання. Мабуть, саме в той момент не стало моєї дитини. Бо невдовзі подзвонив командир і сказав, що Ігор загинув. Був авіаудар. Разом з моєю дитиною загинуло ще 13 наших воїнів. Це трапилося на позиції «Наш куточок». У вересні був обмін тілами. Результат ДНК нам надали аж наступної весни»,– розповіла мати Людмила Артеменко.

«Ігор у мене від першого шлюбу. Чоловік помер, коли сину не було і 2 років. Батька йому замінив мій другий чоловік. Виховував його як свою дитину. Ігор називав його татом. У нас народилося ще дві донечки. Ігор їх обожнював. Нічого для них не жалів. Старшій купив айфон, хоч в самого був дешевий телефон. Молодшій – ролики, про які вона мріяла. Був гарним сином. Добрий і людяний хлопчик. Сам всього добивався. Після армії планував одружитися на коханій дівчині Вірі. І всі ці плани зруйнувала росія. Принесла стільки нам горя, що я в свої 38 років зробилася сивою», – додала вона.

Воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. В селі Северинівка, де народився захисник, вулицю Набережну перейменували на його честь.

Вдома на Ігоря чекали батьки і дві молодші сестри.




***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.